Я і не сподіваюся на те, що всі мене зрозуміють. Бо так не буває. Ми всі різні, і цінності різні у кожного. Хтось, як найдорожчих людей, чекає у гості сестер чи братів, має душевну необхідність чути їх і бачити, а хтось із ними навіть не вітається… Та все ж – коли хтось, прочитавши ці рядки, знайде у телефонній книжці абонента під іменем «сестра» чи «брат» і набере йому… Дякую, ви почули мене! Бо невже отой клапоть землі чи батьківська хата у селі варті того, щоб не чути і не бачити ту людину, з якою спали на одній подушці, їли із однієї тарілки і… мріяли: «Ось виросту!»