Маховик оптимізації та реформування комунальних закладів в Чернігівській області подекуди набуває форм, які важко пояснити логікою чи турботою про людей. Найсвіжіший і найгучніший прецедент назріває у селі Комарівка, де приміщення колишньої школи-інтернату готують під специфічне новосілля. Рішенням на рівні Обласної військової адміністрації (ОВА) сюди планується перевести частину пацієнтів із психоневрологічного спецзакладу міста Городня. Здавалося б, суто господарське переформатування майна. Проте, якщо зазирнути за лаштунки цієї «операції», на поверхню випливають шокуючі факти: відверте нехтування безпекою селян, порушення архітектурних норм та пряма загроза екологічного колапсу місцевої річки Смолянка.
Шлях найменшого опору
Про закриття Комарівської школи-інтернату в кулуарах ОВА говорили давно. Минулого року цим питанням активно опікувався начальник профільного відділу освіти і науки ОВА Юрій Музика. Тоді закрити чи «оптимізувати» заклад з наскоку не вдалося. Тепер, схоже, чиновники вирішили піти іншим шляхом.
Замість того, щоб передати комплекс будівель місцевій громаді для створення ліцею, дитячого садка чи іншого соціально необхідного простору, майно вирішили залишити на обласному балансі, просто змінивши його призначення. Освітній об’єкт поспіхом перепрофілюють під психоневрологічний диспансер. Юридично це простіше, ніж ділитися майном із громадою, але з точки зору здорового глузду — це міна уповільненої дії.
Головний аргумент, який обурює та лякає місцевих жителів, — це локація майбутнього спецзакладу. Він розташований у самому центрі села. Навіть більше: безпосередньо поруч працює звичайна сільська школа.
Комарівська школа-інтернат
Українське законодавство та Державні будівельні норми (ДБН) щодо закладання установ для людей із стійкими психічними розладами чітко наголошують на забезпеченні належних санітарно-захисних зон. Логіка цих обмежень очевидна — безпека як самих пацієнтів, так і навколишнього населення.
Для прикладу далеко ходити не треба: відома Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня («Халявин») зведена відокремлено, за межами щільної житлової забудови, у лісовому масиві. У Комарівці ж пацієнтів спецзакладу збираються поселити стіна в стіну з територією, де щодня перебувають діти.
Екологічна міна під Смолянкою
Якщо безпековий фактор чиновники звикли ігнорувати, вважаючи занепокоєння селян «перебільшенням», то технічний стан комунікацій інтернату — це вже мова жорстких цифр та кримінального кодексу.
Інфраструктура колишньої школи-інтернату абсолютно не розрахована на специфіку роботи психоневрологічного диспансеру. За наявною інформацією, повноцінної очисної системи тут ніколи не було. Побутові відходи з кухні та їдальні через виведену трубу роками тихо стікали… прямо в річку Смолянка. Самі ж вихованці інтернату користувалися звичайними вбиральнями з вигрібною ямою на подвір’ї.
А тепер порівняємо навантаження: був навчальний заклад із частковим перебуванням дітей та мінімальним водовідведенням, стане спецзаклад із цілодобовим перебуванням важких хворих, що потребує щоденного масштабного прання, дезінфекції, постійних гігієнічних процедур та специфічного медичного догляду.
Якщо цей об’єм нечистот і хімікатів піде старою трубою в Смолянку, село отримає миттєву екологічну катастрофу. Чи знає про цей нюанс нове керівництво закладу? Чи готові вони щодня вивозити тонни стоків бочками, і головне — куди, якщо найближчі очисні споруди спроможні приймати такі відходи лише у великих містах за десятки кілометрів? Наразі покрокового проекту модернізації мереж ніхто не бачив.
Стаття 242 Кримінального кодексу України чітко передбачає відповідальність за забруднення або виснаження водних об’єктів, що створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля. Реалізація проекту в такому вигляді — це прямий крок до кримінального провадження.
Фінал чиновницької «операції»
Будь-який психоневрологічний інтернат не може функціонувати без медичної ліцензії. І ось тут плани обласних чиновників від освіти та соцзахисту ризикують розбитися об жорстку позицію центральних органів влади. Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ) та Міністерство соціальної політики мають чіткі чек-листи для видачі дозвільних документів. Заклад без очисних споруд, без належної ізольованої території та з порушенням сусідства з дитячими закладами ліцензію отримати просто не має права.
Ця кулуарна «операція» з перекидання майна пана Музики та керівництва ОВА дуже схожа на спробу закрити паперові дірки за рахунок спокою та безпеки жителів Комарівки. Але коли під загрозою опиняється здоров’я дітей та екологія місцевої річки, справа перестає бути суто кабінетною. Попереду — розголос на рівні профільних міністерств та екологічної інспекції, які, сподіваємось, змусять чиновників повернутися в правове поле.
