Колись старі люди вчили нас вірити у прикмети. Одна із них така: коли жінка «дружить» із тістом, їй судилося прожити довгий і щасливий вік. Щодо щастя, то в кожного воно різне... Існувала давня традиція: весільний хліб у селі доручали випікати тільки тій жінці, яку односельці вважали щасливою у шлюбі. Звісно, не кожна щаслива жінка вміла пекти коровай, не кожна та, хто була майстринею випічки, була таки щасливою...

Через те, що збереглися не всі книги реєстрації актових записів про смерть, а також заборону окупаційної радянської влади писати причиною смерті «голод», реальну цифру убитих голодом в Україні загалом та на Чернігівщині зокрема встановити неможливо. В області збереглися актові записи тільки з 460 населених пунктів із понад 1500.

Загальновідомо, що давні поховання – кургани – якнайкраще дають відповіді на запитання про культуру та побут наших пращурів. І якщо поховальні (підкурганні) старожитності доби Київської Русі були доволі добре досліджені в 19-му – на початку 20-го століть, а давньоруське місто активно вивчалося у повоєнний час (за що зокрема археолог Борис Рибаков отримав звання академіка), то про те, як жили мешканці сіл тієї доби, достеменно не знали. Відомий чернігівський археолог і краєзнавець Ігор Ігнатенко, спираючись на власні дослідження, дає відповіді на питання, яким було тодішнє село на Чернігівщині, що вдягали селяни і як їх погребали.

Ця розповідь про селище Замглай, що є частиною Ріпкинської територіальної громади на Чернігівщині, та його основну складову – торфобрикетний завод.