Тернистий шлях благородної Майнівки

Свого часу з благословення голови районної ради історична садиба, 500 гектарів і міжколгоспне переробне підприємство були передані Академії аграрних наук. Причому з грубими порушеннями правових норм: у власників майна – колгоспників – ніхто навіть не спитав дозволу. З того часу хто тільки не управляв бідолашною Майнівкою. Потім академія передала її в оренду якомусь Сулізніву, порушивши при цьому чотири закони. А останньому господарю взагалі закони не писані. Він знайшов собі впливових покровителів у районній і обласній радах. Грубо і брутально, вже як поміщик до наймитів, ставився Сулізнів до жителів Майнівки. Дійшло до того, що почав виганяти людей із квартир, відключати воду і світло. Хоча сам не побудував тут жодного приміщення, а тільки розвалював готове. Повністю розігнав трудовий колектив, припинилася робота переробного цеху.

Зі святом Перемоги привітали фельдшера-фронтовика, заслуженого медика Олексія Трохимовича Цикала

Під впливом усіх цих подій я порушив перед Кабміном клопотання про повернення Майнівки у комунальну власність району. Але де там. Голова районної ради написав листа керівнику академії, що районна рада рішуче не підтримує це клопотання.

У серпні 1995 року на сесії районної ради тодішній заступник голови районної ради з виконавчої роботи Іван Довгопол кілька разів піднімався на трибуну і пояснював про невиконання орендарем Майнівки умов оренди, закликав депутатів включити до переліку об’єктів приватизації районної комунальної власності орендне підприємство «Майнівське», що означало забрати його від недобросовісного орендаря, але таке рішення не було прийняте. Створили тільки комісію у складі Володимира Старостишина, Івана Ганчева, Миколи Зубця. Як вона вивчала і яке рішення приймала – неважко здогадатися, подивившись на розвалену садибу.

У процесі подальшого реформування сад відійшов до Вороньків, а Майнівка так і залишилася в оренді чужого орендаря. Суцільні руїни красивих і міцних споруд історичної садиби, випиляні і вивезені в невідомому напрямку рідкісні вікові дерева, знищено горіховий сад, страшного вигляду набув парк.

До речі, в районі знаходяться й такі «патріоти», які й досі звинувачують мене у знищенні Майнівки.

Нагороди і визнання за високі результати

Протягом усієї депутатської каденції я вів рішучу боротьбу з проявами бюрократії, корупції, казнокрадства, некомпетентності, дурисвітства. Ці явища перекочовували з колишнього СРСР до незалежної України і тут з іще більшим розмахом розвивалися. Адже за розбудову нового суспільства взялися ті ж самі комуністи, які здали з потрухами державу і партію, віддавши всю повноту влади доморослим олігархам. Та й самі недалеко відійшли від тієї влади.

Останній перебудовний 1990 рік увійшов в історію України з кількома доленосними подіями. Не менш знакова – останні спроби КПРС залишитися при владі, не розгубити свої ряди. У 1989 році в Бобровицькому районі один комуніст добровільно вийшов з партії. Потім цей «зрадницький» приклад наслідували інші.

«Не бачу ніякої користі від мого перебування в партії, – написав у своїй заяві тесля колгоспу імені Леніна (с. Нова Басань) Василь Іванович Дяченко. – Цим я протестую проти існуючих порядків у державі».

Вінцем історичних подій у Бобровицькому районі в 1990 році стала жовтнева партійна конференція. За звітний період із партії вибули 143 члени, зокрема 68 комуністів написали заяви про добровільний вихід з КПРС. Новий 1991 рік розпочався приємним для християн повідомленням: уперше при комуністичній владі на офіційному рівні прийнято рішення про святкування Різдва Христового. У районній газеті вперше опубліковано привітання з цим святом від мене, народного депутата, – скраєчку на останній сторінці. Партійно-радянська влада не посміла ще вітати людей з релігійним святом. Нездатна вона була і навести лад у чи не найболючішій сфері суспільного життя у ті роки – у торгівлі.

Нездатними виявилися новоспечені господарі району, які бездарно хазяйнували в історичній Майнівці, ще й приліплений до неї Вороньківський міжколгоспний сад, на посадку якого колгоспи й радгоспи витратили сотні тисяч карбованців. Готовий 400-гектарний сад і готове переробне господарство зацікавило Українську раду «Динамо», Укрхарчозбутсировину, завод продтоварів, найвідсталіші колгоспи «Маяк», імені Кірова, «Авангард», відділення банку, Академію аграрних наук, друзів бобровицьких господарів – прикордонників й академіків Академії аграрних наук.

Кукурудза може збагатити не тільки Америку, а й Україну

Мабуть, мало хто пам’ятає, що Майнівське підприємство з переробки сільгосппродукції і садооб’єднання (у Вороньках) створювалось на пайових внесках господарств району. Початкові внески у 1983 році становили по підприємству – 92 тисячі і по садооб’єднанню – 71 тисячу карбованців. Також були одержані довгострокові кредити – відповідно 303 і 444 тисячі карбованців.

Фахівці підтверджували, що, враховуючи тодішні ціни, цих коштів вистачило для налагодження переробки і проведення необхідних робіт у саду з тим, щоб він давав віддачу.

Найбільше вторгували у 1986 році – 36 тисяч карбованців. Проте з фондів РАПО частково покривалися витрати і кредити.

На час об’єднання саду і підприємства загальна заборгованість по кредитах становила 1 мільйон 293 тисячі карбованців, з яких колгоспи взяли на себе близько 600 тисяч карбованців прострочених кредитів. Потім було списано 715 тисяч карбованців довгострокових кредитів. До того ж РАПО продовжувало надавати допомогу: 65 тисяч, 75 тисяч карбованців. 1989рік закінчили із 169 тисячами карбованців збитків.

Незважаючи на те, що в 1990 році було списано кредитів на 797 тисяч карбованців, на 1 квітня 1991 року нова заборгованість становила вже 210 тисяч карбованців. Тобто, при такому фінансовому господарюванні можна зробити висновок, що в районі махнули рукою на сад, давно записали його в розряд неперспективної сільськогосподарської галузі. Пізніше в Майнівку приїжджали покупці аж із Черкаської області. Почали вже навіть сторговуватись, але до закінчення справа не дійшла. Бо господарі району тримали Майнівку своїм «любим друзям». Дали їм трохи збагатитись, а далі пустили історичну споруду на загибель. Це підтверджують і сьогоднішні «порядки» в захаращеній Майнівці. Так ішов наш український народ від горбачовсько-комуністичної перебудови до давно омріяної незалежності.

З майбутнім України

Наше господарство жило своїм життям, не звертаючи уваги на тих, хто з комуністів перефарбувався у демократи. Бо вони як управляли недолугою економікою, так і продовжували управляти. Але хто був першим секретарем компартії, той став головою районної ради. По-старому проходили партійні збори, обговорювали зверху спущені питання. Людям усе це набридло, передусім відірвані від життя загальні рішення. Це усвідомлювали й нові районні лідери, хоча саме їх направляли на зустрічі з народом. Нагадаю, що в Бобровицькому районі нараховувалося три тисячі членів Компартії. Чималий загін, але не бойовий.

Кажуть, що демократи розвалили СРСР. Та ні, то таким був його авангард – КПРС, боязливий і безсилий. Маючи в руках всю повноту влади, не зумів забезпечити людям нормального життя, зі свого боку люди не кинулися захищати «авангард» суспільства, коли постало питання про припинення діяльності КПРС.

Далі буде