Сьогодні, коли сотні автомобілів долають цей шлях, прямуючи до рідних могил, алея зустрічає їх мовчазною, величною вартою. Це не просто придорожні дерева – це «зелений коридор» пам’яті, який з’єднує минуле й теперішнє. Кожна липа, посаджена під наглядом Героя України, сьогодні ніби схиляє свої віти у поминальному поклоні.

Для багатьох, хто їде цією трасою, алея стала орієнтиром не лише географічним, а й духовним. Дивлячись на стрункі ряди дерев, люди згадують господаря, який не просто володів цією землею, а плекав її, як власний дім.

Дорога – це завжди символ руху, життя та перемін. Розташувавши алею саме вздовж проїжджої частини, засновник «Землі і волі» ніби залишив нам свій останній заповіт: навіть у стрімкому русі сучасного світу, серед шуму моторів і швидкості, треба вміти зупинити погляд на прекрасному. Треба пам’ятати про коріння.

Сьогодні, у день пам'яті, липова алея стоїть у своєму весняному вбранні, як символ незнищенності людської праці. Вона нагадує: справжній господар не той, хто лише збирає врожай, а той, хто залишає по собі затінок для нащадків.

Леонід Яковишин пішов, але лишився в цій дорозі, у цій алеї, у кожному дереві, що тепер проводжає та зустрічає людей. І доки стоятимуть ці липи на святій землі Бобровицькій, його добрі справи житимуть, даруючи спокій і натхнення кожному, хто тримає свій шлях через серце України.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи Тищенка