Йдеться про 2000 гривень, які сьогодні передбачені для всіх педагогічних працівників шкіл. Для педагогів у прифронтових і прикордонних громадах, які працюють очно, додаткова доплата 2000 гривень понад оклад має зберігатися. Тобто для тих, хто працює у складніших умовах, підтримка не зникає.

На думку чиновників із профільного міністерства, це дасть передусім зрозумілу і стабільну структуру зарплати, де більша частина виплат є гарантованою.

«Це також дає більше захисту від ситуацій, коли формальне підвищення є, але фактичний приріст у виплаті виявляється меншим, через рішення громад», – коментують в МОН.

Міністр освіти і науки Оксен Лісовий

Тобто фактично провину за гарантовані урядом підвищення освітянам у МОН вже перекладають на громади. Далі – більше: команда МОН напрацьовує нову модель нарахування заробітної плати для педагогічних і науково-педагогічних працівників, яку планують запровадити з 2027 року.

У громадах такі напрацювання профільних чиновників сприймають з острахом. Один із найактивніших противників змін – голова прикордонної з державою-агресором Корюківської громади, член Асоціації міст України Ратан Ахмедов: «Пропонується щось інтегрувати, щось вивести, кудись додати, щоб усім стало добре. Але навіщо? Вже ж є закон, який чітко визначає три мінімальні заробітні плати як базовий дохід учителя. Його потрібно або виконувати, або чесно сказати, що за нинішнього стану справ у бюджеті це неможливо! Виявляється, це громади зробили так, що 2+2 не дорівнює 5, а з вересня – 6».

За словами міського голови, освіта є делегованим повноваженням, яке фінансувалося з державного бюджету у вигляді субвенції. Так було на початку так званої децентралізації. Вона покривала все: від заробітної плати педагога до опалення у школах, зарплат іншого персоналу, без якого неможливий освітній процес: водіїв, кухарів, прибиральниць тощо.

Далі, у 2017 році, уряд вирішив розділити цю субвенцію на трансферт у вигляді витрат на заробітну плату педагогів і додаткову дотацію на інші витрати. Але в цій дотації лише назва «додаткова», насправді це те, що й так було.

З часом цю «додаткову» дотацію зменшували, і на сьогодні вона, по суті, відсутня, а всі інші витрати фінансує місцевий бюджет.

«Додаткових податків (ресурсів) за цим делегованим повноваженням місцеві бюджети не отримали. Навпаки, спочатку не фінансувалися школи, де навчалося 25 учнів, потім – 45, зараз уже 60, – обурюється Ратан Ахмедов. – По суті, було вирішено, що освіта – це виключно робота вчителя. Це основа, але це не зовсім так, бо є численна когорта людей, без яких учитель не зможе працювати: не буде кому привезти учня на навчання, а педагога – на роботу, не буде кому його нагодувати, прибрати в приміщенні, забезпечити тепло, нарахувати зарплату, придбати необхідні товари та послуги тощо».

Сьогодні освітня субвенція, на переконання голови Корюківської громади, взагалі є ручним інструментом профільного міністерства.

«Вона розподіляється не рішенням про державний бюджет, а в ручному режимі. Тому коли педагогам хтось каже, що це громади щось не нарахували, то вони нарахували рівно стільки, скільки в ручному режимі отримали. Два додати два не дорівнює п’ять, навіть якщо це стверджує ціле міністерство», – каже пан Ратан.

Для об’єктивності міський голова зауважує, що за останній рік фінансування освіти суттєво зросло: це і кошти на харчування, і доплати педагогам, особливо прифронтових громад, і значні інвестиції в інфраструктуру та шкільний транспорт. Це величезний ресурс, навіть якщо транспонувати його в більш тверді і стабільні валюти. Звісно, хочеться більшого, але це те, на що сьогодні здатні насамперед платники податків тих країн, які нині фінансують невоєнні витрати України. Водночас голова громади, як і більшість колег по цеху, з великою надією і острахом чекає напрацювань «нової моделі нарахування заробітних плат на 2027 рік». Звісно, виникає питання: навіщо нове, якщо є старе про «три мінімалки», – але це вторинне. Основне ж – скільки ж буде два додати два у новій моделі, і чому в тому, що це знову чотири, будуть винуваті «на місцях».

Святослав ЖОЛУДЬ