Виробництво і збут

Продукція комбінату реалізується не лише у населених пунктах Ріпкинської територіальної громади, а й в інших, які до недавнього часу перебували в адміністративних межах одного району – Ріпкинського.

У самих Ріпках постійно працює торговельний павільйон, де можна придбати хліб та інші вироби.

Крім того, підприємство займається виготовленням м’ясних продуктів, що розширює асортимент і робить його важливим постачальником щоденної їжі для місцевих жителів.

Тетяна Примаченко, Любов Покрасьон, Володимир Гарус, Лідія Ткаченко

Не одне десятиліття працюють на комбінаті технологи Лідія Ткаченко та Любов Покрасьон, які у свій час обидві закінчили Чернігівський кооперативний технікум. Стільки ж працює майстром зміни і пекар Володимир Гарус, який, до речі, теж навчався там само і має всього один запис у трудовій книжці. Вони – майстри своєї праці, крізь чиї руки пройшли тисячі буханок хліба, золотих короваїв та святкової здоби.

З історії. Ріпкинський хлібокомбінат бере участь у районній ярмарці

Згадуючи недалекі часи чотирирічної давності, коли у селищі та навколо нього хазяйнували непрошені «гості», Лідія Ткаченко зазначила:

– Нас об’єднувала спільна мета, і ми робили усі гуртом одну роботу. Попри постійні вибухи навколо, ми щодня виходили на зміну. Розуміли: без хліба людям не вижити. Ми не вважаємо це героїзмом – просто робили свою справу задля спільної мети… Також ми вдячні Тетяні Миколаївні за її стійкість. Вона не лише втримала колектив в окупації, а й ще задовго до війни змогла захистити підприємство від численних спроб його знищити.

Кафетерій – місце зустрічей і затишку

У центрі Ріпок функціонує кафетерій, який став популярним серед мешканців. Це заклад хлібокомбінату. Тут можна не лише випити кави чи перекусити за доступними цінами, а й поспілкуватися з друзями чи знайомими. Атмосфера тут – культурна, естетична, затишна. Інтер'єр викликає відчуття тепла, комфорту та спокою. Працівники наголошують, що це заслуга Тетяни Примаченко, яка дбає про кожну деталь. І кожен, хто приходить у хлібний павільйон чи кафетерій, підтверджує: продукція комбінату має неабиякий попит. Люди цінують якість, чесність і відданість справі.

– Ми частенько сюди ось зі знайомою заходимо, то нас все тут влаштовує, – ділиться своїми враженнями відвідувачка цього закладу Тамара. – Тут смачні і пончики, і тістечка, і буженинка, і ковбаски. Тут не просто купляємо, а замовляємо і сидимо за столиком, а нам приносять усе готове.

 – Цей кафетерій я ще з дитинства полюбила. Звідтоді – постійна його відвідувачка, – повідала нам ріпкинчанка Люба. – І тому ця продукція, яку я тут купую, мені нагадує завжди смак дитинства…

Як вдалося досягти «столичного» антуражу у приміщенні і такої приємної атмосфери? Про це я запитав у продавчині Світлани Казакової.

– Наші дівчата оцю продукцію, що ви зараз бачите, виробляють із задоволенням та натхненням, – характеризує продавчиня. – А асортимент наш багатий. Серед м’ясних – курочка запечена, буженина, ковбаса, сальце тощо; ось творожниця – гарнюня яка, а ось – пасочки… Оцей простір, і асортимент – це все заслуга нашого керівника Примаченко Тетяни Миколаївни.

У приміщенні кафетерію – кілька цікавих іграшок. Виявляється, це вироби пані Світлани. «Я сама творча натура, – відкрила секрети авторка робіт. – От і виробляю іноді такі забавки».

Виклики сьогодення та символ стійкості

Втім, діяльність хлібокомбінату має серйозну проблему – часті відключення електроенергії. Відсутність потужного генератора паралізує роботу підприємства на тривалий час. Це особливо критично, адже йдеться не про виробництво другорядних товарів, а про хліб – базовий продукт, без якого важко уявити щоденне життя.

У Чернігівській обласній державній адміністрації пояснили, що Ріпкинський хлібокомбінат не є соціальним закладом, тому забезпечити його генератором у рамках соціально-гуманітарної допомоги неможливо. Та чи справедливо це? Адже хліб – це не розкіш, а щоденна необхідність. Від його виробництва залежить добробут громади, особливо у складні часи.

Ріпкинський хлібокомбінат – це не просто підприємство. Це символ стійкості, традицій та турботи про людей. Це гарантія того, що громада має щоденний доступ до найнеобхіднішого. Його робота – доказ того, що навіть у непростих умовах можна зберігати якість, чесність і відданість справі. І поки у Ріпках пахне свіжим хлібом і пасками, громада попри воєнне лихоліття має хоч якесь відчуття єдності й впевненості у завтрашньому дні.

І коли влада каже, що це не соціальний об’єкт, виникає питання: а що тоді є соціальним?

Функціонування комбінату у Ріпках у таких складних умовах – приклад того, як локальні підприємства стають опорою для людей. Тож чи не варто переглянути підхід до підтримки подібних виробництв? Адже хліб – це справді соціальний продукт.

Звичайно, можна б було погодитисяз тим, що у разі припинення діяльності місцевого підприємства у Ріпках, продукція возитиметься з Чернігова чи то з Києва. Натомість життєвий досвід довів, що орієнтація лише на поставки продукції з великих міст є хибною та ризикованою.

Функціонування Ріпкинського хлібокомбінату в умовах війни підтверджує необхідність перегляду підходів до підтримки малого та середнього бізнесу в регіонах.

Тетяна Примаченко наголошує, що наявність власного хлібозаводу в територіальних громадах – це питання безпеки. У лютому 2022 року, коли логістичні шляхи були відрізані бойовими діями, саме місцевий ресурс врятував ситуацію.

– Коли трасу перекрили вогнем, громада вижила лише завдяки власному виробництву, – переконана керівниця хлібокомбінату. – Ніби відчуваючи біду, за день до війни на комбінат завезли запаси борошна та дров. Можливо, Бог тоді допоміг і пекарня стала серцем району: хліб пекли без зупинок, а голова громади Сергій Гарус разом зі старостами миттєво налагодили систему розвезення. У результаті – жодного дня «голодного» очікування.

Те, що в Ріпках і досі пахне свіжим хлібом – справжній приклад того, як місцева справа стає рятівним колом для людей. Це змушує задуматися: можливо, ми недооцінюємо ось такі невеличкі заводи?

– Зараз в умовах війни та конкуренції ми працюємо на виживання, – акцентує Тетяна Примаченко. – Окрім того, що вимикають електроенергію з об’єктивних причин, так ще ж і сама електрика дорожчає. Ось вже у лютому подорожчала аж на чотири гривні, і коштує зараз один кіловат 17 гривень 5 копійок. Тож треба думати щодня і про те, щоб зберегти наше виробництво. Не дарма ж кажуть: хліб треба берегти, як і життя…

Дійсно, Ріпкинський хлібокомбінат заслуговує на підтримку обласної влади ще й тому, що його робота – це не лише бізнес, а й перш за все – соціальна місія. І якщо держава справді дбає про людей, то має зрозуміти врешті-решт: забезпечення хлібом – це питання національної безпеки й добробуту. Бо коли керівництво комбінату просить представників електромереж не вимикати електрику бодай на ніч (бо хліб печеться переважно вночі), а прохання ігнорується, то як може в таких умовах функціонувати виробництво, яке виготовляє незамінний першочерговий продукт?

Сергій КОРДИК, фото Миколи Тищенка