Cпогади, буває, і радують, і серце терзають

Протягом перших десяти років роботи на посаді директора радгоспу-технікуму в мене виробився свій підхід до керівних кадрів: не церемонитись із бездарами і ледарями, не тримати в господарстві фахівців заради заповнення вакансій. Не боявся навіть іти на кадровий ризик: скажімо, на кінець 1980-го року господарство з 4,5 тисячами гектарів землі залишилося без головного агронома, бо кілька попередніх не справлялися з обов’язками. Згадую цей незабутній факт, а по тілу аж мурашки бігають. Рятував свої нерви тим, що вже мав чималий досвід агрономії на високих посадах в Рівненській області. А в 30 років мене призначили начальником Костопільського районного управління сільського господарства. У ЦК призначали, але витримав. А тут не справитись з однією посадою агронома? Сам себе засміяв би! Тож ризикнув розігнати агрономічну службу, щоб легше було проаналізувати її помилки.

Нестерук Василь Сергійович – перший заступник генерального директора з головним агрономом Олексієм Дзигуном перевіряють, як дозріває врожай

А на початку 1981 року, як то кажуть, сам Господь навів у наш радгосп-технікум подружжя Нестеруків, випускників Білоцерківського інституту. Приїхали вони за направленням обласного управління сільського господарства. У перший день знайомства провів ретельну розмову з головою сімейства Василем Сергійовичем, і для себе визначив, що з цього молодого фахівця може бути першокласний головний агроном. І як у воду дивився.

Приїжджим Нестерукам виділили в Мирному трикімнатну квартиру, допомогли зробити в ній ремонт. На той час дружина Василя Валентина була у декретній відпустці, жила у батьків. Після того, як чоловік упорядкував квартиру, переїхали з першою донечкою у Мирне. Тут невдовзі народилася друга дочка. Коли діти трохи підросли, молода мати пішла працювати під керівництво чоловіка – агрономом з насінництва. Це теж відповідальна посада, адже господарство спеціалізувалося на вирощуванні насіння зернових культур.

Василь Нестерук, напевно, добре пам’ятає основну проблему, над вирішенням якої довелося розпочати роботу на посаді головного агронома. Це – боротьба з пирієм. Особливо засмічені цим бур’яном були макарівські землі. На території СРСР знали лише один гербіцид під назвою сімазін, який міг викорінити це справжнє лихо для землеробів. Але після його внесення безутратно родила лише кукурудза. Ми з молодим агрономом розробили таку сівозміну, щоб через сімазін пропустити всі поля.

Заблукати можна в такій кукурудзі

Ще одне запам’яталося Василю Сергійовичу. У перші роки він працював і за агронома-насіннєвода, і за агронома по захисту рослин, і за агронома відділків. Дуже важко було виконувати такий великий і різноплановий обсяг обов’язків. Водночас це була неабияка школа становлення. До того ж проходити таку фахову школу під постійним моїм контролем, адже в мене вже був великий досвід, і я відразу відчував фальш у роботі. Якось Василь признався мені: «Ви день за днем ліпили з мене, вчорашнього студента, фахівця високого рівня. Різне було: і батьківська наука, і сувора вимога як до фахівця, і «розноси» та «прочуханки», але я добре усвідомлював, що без усього того я не став би справжнім головним агрономом».

Я був переконаний, що своєрідна сповідь молодого фахівця була не плаксивою, а вдячно мені відвертою. Адже я на власні очі бачив, як молодому керівнику головної галузі господарства часто доводилося засиджуватися допізна над спеціальною літературою, їздити на консультації до викладачів інституту, заглядати у павільйони рослинництва Виставки досягнень народного господарства. Хімічних засобів боротьби з бур’янами і шкідниками на той час було обмаль. Застосовували здебільшого агротехнічні засоби і ручну працю, але й для цього потрібні були знання і досвід.

Ускладнювалася робота головного агронома ще й тим, що в господарстві було добре розвинуте тваринництво, яке вимагало великої кількості кормів, зокрема зелених. З ранньої весни до пізньої осені доводилося орати, сіяти і збирати корми для свиней і великої рогатої худоби. До того ж, обов’язково враховувати в них вміст білків, інших поживних речовин. Адже галузь тваринництва була не рядова, а елітна. І створена не лише для одержання високих продуктів у господарюванні, а передусім як навчальна база для майбутніх зоотехніків та агрономів. З цього випливало наступне важливе завдання, яке я поставив перед молодим керівником галузі: організація на високому рівні технологічної і переддипломної практики для учнів технікуму.

Головного агронома я закріпив за чотирма групами майбутніх фахівців під час проходження ними практичних занять. Працювали вони в полі, на току та інших виробничих дільницях. Керівник практики зустрічався з учнями на початку робочого дня, пояснював їм суть поставлених завдань. Адже вони не просто виконували якусь роботу, а, скажімо, здійснювали апробацію і сортове прополювання на насінницьких полях, вчилися визначати сорт культури по колосках і стеблах рослин. Не механічно, а із застосуванням набутих в аудиторіях теоретичних знань, брали участь у підготовці ґрунту, внесенні добрив, посівній кампанії, збиранні врожаю, і особливо – при підготовці насіння для засіву в своєму господарстві і реалізації іншим.

Такі операції проводили на високому науковому рівні, тому майбутнім агрономам було чому повчитися. Багато уваги приділяв керівник практики питанням техніки безпеки і охорони праці, проводив з учнями відповідні інструктажі і бесіди.

Наш випускник і виконувач обов’язків директора технікуму Валентина Чернякова на освяченні нового навчального закладу

Зустрічався головний агроном зі своїми практикантами і в стінах технікуму: ходив до них на лекції, брав участь у наукових конференціях. Тоді виробництво і навчальний заклад були як одне ціле, і підготовка майбутніх фахівців для сільського господарства здійснювалася на належній виробничій базі. Недаремно я ставив завдання – поповнювати кадри спеціалістів і керівників середньої ланки випускниками свого технікуму. Найбільш здібних направляли на навчання у вищі навчальні заклади. На різні посади прийшли в господарство Михайло Чухліб, Василь Жиглій, Ольга Денисова, Станіслав Левицький, Олексій Розколій, Олексій Дзигун, Володимир Пархоменко та ряд інших.

На початку трудової діяльності Василя Нестерука припадають великі переміни в житті великого суспільства – Радянського Союзу. Після смерті 10 листопада 1982 року вічного генсека Леоніда Брежнєва, змінити партійну демагогію на реальне зміцнення трудової і технологічної дисципліни намагався Юрій Андропов, який очолив ЦК і всю державу. Нещодавній на той час керівник грізного КДБ з перших днів кинувся також на пошуки внутрішніх і зовнішніх ідеологічних ворогів. У райцентрах створили відділення КДБ, чого ні при Хрущові, ні при Брежнєві не було.

Через тиждень після обрання Генеральним секретарем Юрія Андропова у Бобровицький технікум приїхав лектор з Києва, кандидат історичних наук, доцент Олексій Картунов з лекцією «ХХVI з’їзд КПРС про ідеологічну боротьбу». І він наголосив, що в США понад 150 закладів психологічної війни. Їх діяльність спрямована на розхитування єдності радянського суспільства. Лектор прокоментував один політичний мультфільм, змонтований за океаном на основі казки про Червону Шапочку і Сірого Вовка. Лектор з гнівом говорив про цей мультфільм. Виступив він перед учнями-заочниками, які «з великою увагою та розумінням» слухали розповідь столичного гостя і повинні були «нести суть правдивого слова до людей, в маси».

Освятили і кабінет хімії з хімічною лабораторією та інші аудиторії та кабінети

Новий генсек недовго наводив порядки у великій імперії і боровся з буржуазними проявами психологічної війни – він теж невдовзі помер. Його замінив ідеолог Костянтин Черненко, котрий пожвавив ідеологічну роботу, на вищий рівень поставив засоби масової інформації, але знову почала падати трудова дисципліна, далі прогресувала розхлябаність, безконтрольність, починаючи з верхівки влади.

Не відчувалося таких коливань і безпорядків у радгоспі-технікумі. Дисципліна трималася на моральних і матеріальних засадах. Для прикладу: якщо доярка надоювала молока на корову на 50 кілограмів більше, ніж у попередньому році, але не менше доведеного плану, при базисній жирності, – одержувала додатково 100 крб за кожну сотню кілограмів молока вище цього – додатково ще 50 крб. Стимулювали також вихід телят, високу сортність продукції та іншу продуктивну роботу.

Протягом чотирьох років я працював на професійній основі в парламенті, одночасно був почесним директором радгоспу-технікуму. Офіційно ці обов’язки виконувала Валентина Онисимівна Чернякова. Обом було важко. Але вона змогла без моєї участі організувати сторічний ювілей нового технікуму, і навіть його освятити. Цю святу місію виконав колишній випускник нашого технікуму. Справді в народі кажуть, за що візьметься жінка-керівник, то все доведе до ладу.

Далі буде