«Духовне Запорожжя»

До того, як на Афоні не з’явився уродженець Чернігівщини Сергій Шумило, не існувало жодного дослідження про цю козацьку афонську святиню. Її віднайдення – це плід копіткої пошукової роботи в архівах. А найцікавішим є те, що частина важливих історичних документів та свідчень зберігаються в наших українських архівах.

«Інститут Афонської спадщини, який я очолюю, намагається відшукати в архівах України і за кордоном документи, які засвідчують історичні і духовно-культурні зв’язки України та Афону, – розповідає його директор Сергій Шумило. – Адже наша тисячолітня духовна культура, традиція з часів Хрещення Київської Русі, починаючи від преподобного Антонія Печерського і далі, формувалася значною мірою під впливом спадщини Афону як світового центру східного християнського аскетизму, чернецтва і містичної традиції».

За словами дослідника, в результаті тривалих пошуків випадково вдалося натрапити на згадки про заснування запорожцями власного козацького скиту на Афоні. Все просто: козаки за давньою звичкою назвали його досить не типовою для Афону і Греції назвою – «Чорний Вир». Проте, як ми знаємо, козаки полюбляли давати різним місцевостям чудернацькі назви…

«За результатами пошуків в архівах мені вдалося зібрати чимало інформації, дізнатись про засновників скиту, місце розташування. Після цього, вже у 2015 році, я здійснив невелику пробну експедицію на Афон, де і знайшов старовинний козацький скит», – описує хронологію Сергій Шумило.

Сергій Шумило на вході до козацького скиту

Результат його кропіткої пошукової праці відобразився у друкованому слові. Свою книгу дослідник назвав «Духовне Запоріжжя».

«Це не моя назва, – посміхається письменник. – Так, згідно з джерелами, самі козаки називали свою обитель на Святій Горі. Вони так і казали: «поїхали на «Духовне Запоріжжя»», тобто на Афон, до «Чорного Виру».

«То там і ченці були з козаків?», – намагаюсь уточнити.

«Переважно, так, – відповідає пан Сергій. – Засновником скиту «Чорний Вир» був колишній бунчуковий товариш Григорій Голуб (Голубенко), який прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі і подався на Афон, де 1747 року і заснував за допомоги запорожців «Чорний Вир». Цікаво, що згідно з документів, віднайдених в архівах, старець ієросхимонах Григорій (Голуб) послушників собі для Афону теж підбирав на Запорізькій Січі. Як ми знаємо, ті козаки, що жили на Січі, ніколи не одружувалися, а на самій Січі, як і на Афоні, було заборонено перебування жінкам. Запорожці вважали себе «лицарями Пречистої», а Божу Матір вважали покровителькою Січі, – занурюється в історію дослідник української спадщини на святій горі. – Так само і на Афоні ігуменією Святої Гори вважається Божа Матір. Афонські старці чимало впливали на воцерковлення і формування духовних традицій запорозького козацтва, через козацькі Трахтемирівський, Пустельно-Самарський та інші монастирі. Відомо, що окремі козаки здійснювали прощі на Афон, де намагалися відволіктися від військових буднів, духовно підкріпитися. Тож саме таких, схильних до благочестя козаків і намагався підшукувати собі для «Чорного Виру» афонський старець Григорій».

Афон змусив козаків воювати за Віру

Відомо, що, окрім ченців із Січі, на Афон приїздило чимало козаків, які намагалися там побути на послуху, не приймаючи чернецтва. Відбувши спокуту чи послух, вони потім верталися знову на Січ. Ще один цікавий факт – ктитором, тобто меценатом, афонського скиту був останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський.

«Зберігся лист старця Григорія Голуба (Голубенка) та інші документи, з яких випливає, що він надсилав чимало щедрих пожертв на «Чорний Вир» і підтримував давні добрі стосунки з отцем Григорієм, – робить висновок дослідник. – Так само він виступав у цей час ктитором і іншого відомого афонського старця з України – святого Паїсія Величковського. Листи останнього до Калнишевського нещодавно видано у моїй новій книжці «Преподобний Паїсій Величковський і Запорозька Січ». Судячи з усього, Паїсій Величковський і Григорій Голубенко на Афоні підтримували тісні стосунки, через що Калнишевський і допомагав їм обом».

Упродовж багатьох років дослідження «козацького» Афону Сергій Шумило зробив важливий висновок – саме афонські старці зіграли важливу роль у справі воцерковлення козацтва і залучення його до захисту Православної Церкви. Адже до цього воно було досить різнорідною масою.

Частина козацького іконостасу

«Коли запорожці підняли на прапор боротьбу за Православ'я, вони, власне, поступово вийшли на інший суспільно-політичний рівень, ставши свого роду елітою суспільства. Це був період, коли руська шляхта, аристократія ополячилась та покатоличилась. Їй на зміну прийшла «нова аристократія», яка і очолила національно-визвольний рух в Україні», – говорить дослідник.

Дещо поринувши в історію, Сергій Шумило пояснює, що переломний момент, під час якого запорізькі козаки перетворилися з вільних лицарів на захисників українського православ’я настав у 1620-му році: «Найбільш знаменною подією стало заснування в Києві Ісаєю (Копинським) Києво-Братського монастиря і вступ всього козацтва в братство при обителі. Запорожці пообіцяли виконувати всі приписи, що стосуються «братчиків». За сприяння гетьмана Сагайдачного, козацтва і афонських старців в 1620 році єрусалимський патріарх Феофан відновив православну ієрархію в Україні, таємно зробивши єпископські хіротонії. І першим був висвячений духівник козаків Ісайя (Копинський). Коли він став київським митрополитом, то разом з собором духовенства приїхав до козаків, впав перед ними на коліна і став слізно просити, щоб вони заступилися за Православну Церкву. Козаки, йдеться в літописах, були настільки розчулені цим видовищем, що самі попадали на коліна і пообіцяли віддати життя за православну віру. Власне, з цього часу козаки свої повстання проти Речі Посполитої вже роблять під гаслами захисту православ'я. Тобто з часів Сагайдачного та Ісайї (Копинського) козацтво вже виконувало роль захисників православ'я».

Дослідник доводить, що між Запорізькою Січчю та Афоном існував міцний зв'язок.

Здавалося б, де була Січ і де Афон…

«Виявляється, що існував цілий водний шлях із Запоріжжя на Афон по Дніпру. Що цікаво: аби потрапити на Святу Гору з Росії, потрібно було спочатку їхати на Запорізьку Січ. Є опис подорожі курського купця Деншіна, який приїхав до Києва, де йому порадили відправитися на Запорізьку Січ, щоб звідти дістатися Афону, – говорить дослідник. – Це реальний персонаж XVIII століття, який докладно описав весь свій шлях. На Січі існував цілий Чернецький двір, де жили ченці і паломники».

Закинутий скит дає надію на відродження

«А в якому стані нині перебуває «Чорний Вир»?», – запитую Сергія Шумила.

«На жаль, він повністю закинутий. Усі будівлі поросли кущами та ліанами. Проте в досить доброму стані зберігся храм (кафолікон) старовинної козацької обителі. Всередині, у низці місць, частково збереглися фрескові зображення й орнаменти кінця XVIII століття. Також у храмі частково збереглися дерев’яні іконостаси з писаними на дошках іконами в стилі козацького бароко, – описує залишки колишньої величі наш земляк. – На прикладі цього іконостасу ми можемо спостерігати рідкісний випадок збереження до наших днів у своєму первісному вигляді характерних для Запорізької Січі стилю і манери оформлення козацьких храмів».

Скит заростає ліанами

На думку дослідника афонської спадщини, віднайдення козацького скиту на Афоні – це, по суті, нова сторінка в історії Афону і його взаємин з Україною. Без перебільшення, афонський козацький скит «Чорний Вир» є важливою складовою історії, духовної культури, традицій та спадщини запорозького козацтва, безцінним пам’ятником, залишеним нам на Афоні нашими предками, і має величезну духовно-культурну та науково-історичну цінність.

Коли ми говоримо про потребу відродження національних традицій, культури, духовності, то перш за все маємо звертати увагу, на чому вони ґрунтувались, що було їхнім першоджерелом. Якраз таким першоджерелом значною мірою протягом цілого тисячоліття була для нас багатюща і малодосліджена афонська спадщина. Вона є однією з невід’ємних складових нашої національної духовної культури і традиції, хоч про неї й небагато згадують нині.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Сергія Шумила