Киянин Руслан Зорін був учасником Революції Гідності, а у 2015-ому році приєднався до взводу розвідно-мотопіхотного батальйону «Київська Русь». Стояв на захисті Ірпеня, коли почалася широкомасштабна війна. Через зло, вбивства, ґвалтування і знущання з українців з боку російської армії, яке бачив на початку 2022 року, не зміг повернутися до мирного життя, хоч і мав поранення. Став на оборону Запоріжжя, Сєвєродонецька та Бахмута.

Два століття тому на стику історичних Бахмацької, Борзенської та Сосницької сотень посеред лісу та боліт нащадок запорізьких козаків Аверкій Володько із плетіні, кізяка, глини та соломи збудував першу мазанку. Так виникло поселення, назви якого немає на картах, але яке знають в народі як Аверків хутір. Унікальність цього місця полягає в тому, що воно є родовим – з часу заснування тут постійно й безперервно мешкали нащадки роду Аверкія Володька. 62-річний Олександр Володько представляє п’яте покоління, яке живе на Аверковому хуторі. Він же фактично є хранителем домашнього вогнища та давнього козацького роду Володьків.

Швидко та з комфортом можуть оформити документи, отримати довідки, витяг чи дозвіл, а також звернутися за іншими державними послугами жителі прикордонної Сновської громади. Так працює безбар’єрність у модульному Дія.Центрі.

Підготовка у навчальних центрах ЗСУ та вищих військових навчальних закладах.

Петро Якович Пилипенко, виходець із села Свердловка (нині – Деснянське), що на Коропщині, біля Десни, із сім’ї потомственних хліборобів. Батьки з дитинства привчили його до селянської праці, любові до землі. Тому, закінчивши школу, хлопець вирішив здобути сільськогосподарську освіту, щоб хазяйнувати на землі грамотно, забезпечуючи її раціональне використання, враховуючи її значимість і родючість.

Для тих, хто вирішив пов’язати своє життя з військовою кар’єрою та офіцерським званням, пропонується цілий перелік вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ), в яких можливо отримати додатково до військової ще й цивільну спеціальність. Перевагою вищих військових навчальних закладів сьогодні лишається те, що навчання проводиться за найвищими державними стандартами, БЕЗКОШТОВНО!

Колись директор Чернецької школи, що у Талалаївській громаді Прилуцького району, Григорій Варчак порадив за нагоди познайомитися із його односельцями (а родом Григорій Миколайович із Грицівки) – Наталкою Марківною та Іваном Юхимовичем Яреськами. Вони – найстарші люди у селі, живуть у парі понад 60 років.

У 2021-ому році Максим Девізоров зіграв прикордонника на екрані, а вже за рік сам став на захист України – цього разу не в кадрі, а в реальному житті. Його шлях – приклад того, як життя здатне перевершити сюжет навіть найкультовішого фільму.

Лісове товариство, без перебільшення, вишукане та особливе й не лише через те, що ці люди працюють у лісі й захищають ліс – понад 300 лісівників з «Північного лісового офісу» філії ДП «Ліси України» зараз на війні, захищають Україну, більше третини з них – це працівники Ніжинського надлісництва.

Виконувачка обов’язків старости Щаснівського старостинського округу Бобровицької громади Матрунчик Валентина Андріївна, директорка сільського будинку культури Дубок Валентина Анатоліївна і місцеві жителі щиро, від усієї душі дякують товариству «Земля і воля» та особисто генеральному директору Яковишину Леоніду Григоровичу, виконавчому директору Черняковій Валентині Онисимівні, керівнику відділення Пилипенку Володимиру Олексійовичу і всім робітникам підприємства – за те, що вони своєчасно ремонтують дорогу, багато допомагають у благоустрої, вирубують чагарники.

У житті кожної людини є місце на землі, куди, буває, аж до болю в серці, хочеться повернутися хоч на якусь мить. І коли розумієш, що реально це неможливо, оте твоє внутрішнє бажання стає ще сильнішим, непереборнішим, хоч свідомість підказує, що не можна повернутися у події, які давно минули. Навіть місця змінюються із часом, заростають травою яри, пересихають струмки… І тільки її величність ПАМ’ЯТЬ, якій непідвладні ні час, ні відстань, повертають туди, де нам так хочеться побувати.

Хочеш бути серед тих, хто не лише боронить Україну, а й стає міцнішим щодня? Приєднуйся до прикордонників! Тут служать ті, хто не визнає слова «неможливо». Тут завжди є місце для сильних, витривалих і мотивованих!

Людська і творча доля відомого в Україні художника, нашого земляка Віктора Шульги складалася і складається успішно. Наразі, він сьогодні в зеніті слави, з величезним оберемком своїх творчих надбань, перемог, з безліччю створених ним прекрасних, живописних полотен.

Олена Решотка з Мени вдихає нове життя в старий джинс. Дизайнер шиє вдома кросбоді, тотебеги, сумочки, косметички та рюкзаки. Всі вироби індивідуальні, оригінальні й популярні серед замовників. Вартість виробів – така, як у магазинах. Купують дизайнерські речі люди з характером, які замість здебільшого китайського масмаркету обирають аксесуари з частинкою власного характеру.

Коли в її будинок влучила ракета, вибухова хвиля вибила шибки у квартирі. Десятки осколків пошматували обличчя, а разом з ним – плани на життя і здатність дивитися в дзеркало без сліз. Марина з Харкова вижила, але кожен погляд людей на вулиці щоразу нагадував їй про той день. Обличчя жінки збирали буквально по шматках.

Чернігівець, офіцер медичного управління ОК «Північ» Роман Луценко у військо прийшов добровольцем у перші дні початку повномасштабного вторгнення. Боронив Чернігів у складі новоствореного тоді 21-го окремого стрілецького батальйону з боку Количівки. Фармацевт за фахом, за цей час пройшов шлях від начальника медичної служби до офіцера оперативного командування. За понад три роки війни Роман побував на різних напрямках фронту, проте найважчим для нього виявились Бахмут і Покровськ.

Колись була така прикмета – хто вміє пекти смачний хліб, живе довго-довго. Забувається ця прикмета поміж людей, бо хліб тепер у селі мало хто пече, тим більше отак – постійно, роками і десятиліттями, як 90-літня Марія Михайлівна Бахмач із села Понори Талалаївської громади на Прилуччині. На свій ювілей вона пекла свій хліб у печі, тушкувала картоплю і пригощала гостей. Мабуть, таки збувається прикмета… Чи ж вірить жінка у неї?

Руслан Боровик у пам’яті своїх побратимів назавжди лишиться незламним патріотом. Сильним, сміливим кіборгом, який постійно підставляв своє плече, прикривав і готовий був боротися до останнього, навіть лежачи з кульовим пораненням. Та мало хто знає, як цей сильний духом, мужній чоловік їздив із візочком на роботу, з особливою любов’ю обирав для своїх донечок наймодніші сукні, а вечорами грався з ляльками, у лікарню чи перукарню… Як варив найсмачніший у світі борщ. І любив фотографувати мальовничу природу.

У Чернігівській обласній дитячій лікарні не вистачає медичних кадрів. Заклад шукає як профільних лікарів, так і медичних сестер та молодший медичний персонал.

Він – керівник міського масштабу, серйозний, застебнутий на всі адміністративні ґудзики. Його життя – виконком, «п’ятихвилинки», преса, економіка міста, яка вся вміщається на його плечах… Вона ж – цілком легковажна істота (в усякому випадку, так здається на перший погляд), тонюсінька, маленька, з довгим чорним волоссям, заплетеним у безліч кісок, непрактична і романтична до неймовірності.