Олександр Шестопалов на фоні власних картин - динамічних і життєлюбних, як і сам автор Олександр Шестопалов на фоні власних картин - динамічних і життєлюбних, як і сам автор

Олександр Шестопалов – журналіст, художник, моряк

Своє життя він присвятив журналістиці і навіть у часи жорстокої радянської цензури знаходив можливості ставити на місце чиновників високого рангу, відстоювати правду та людей, які за неї стояли. Його платонічна любов – це море. Цій стихії він присвятив своє друге життя, а спогади, мрії й переживання про бездонну синь виклав на полотні.

 З двома дітьми на руках

 

1aolvasОлександр Шестопалов – відома у творчих колах Чернігівщини особистість. Він, як то кажуть, ще з тієї старої когорти порядних і непідкупних. Своє життя Олександр Олександрович присвятив журналістиці, працюючи на різних посадах у районних газетах. На пенсію пішов із посади головного редактора Козелецької районки, залишивши за плечима чималий тираж і професійно вишколений творчий колектив. Є у Олександра Шестопалова з дружиною Ольгою Василівною багаторічне правило: щойно прогріється земля, вони переселяються жити на дачу – аж до глибокої осені, доки не впаде останнє яблуко у розкішному саду. І все на тій дачі, що під самим Козельцем, зроблене і висаджене дбайливими руками господарів. Що говорити, коли й сам будинок Олександр Олександрович зводив фактично власноруч і за власним проектом? А й справді – талановита людина має талант в усьому.

Народився Олександр Шестопалов у Приморському краю, дитинство та юність провів на Бахмаччині, служив моряком на Далекому Сході, де й закохався в море, «кинув якір» на Козелеччині. Моряк, журналіст і художник… Випробування, які випали на долю Олександра Шестопалова, як і в більшості його ровесників, були нелегкими. Його дитинство забрала війна, а юність припала на важкі повоєнні роки. Дуже рано, коли Олександру було всього три роки, померла мама. Виховував хлопчину та його сестру Тетяну батько – військовий моряк, скульптор і художник. Одному Господу відомо, наскільки важко було в ті часи Олександру Васильовичу одному із двома маленькими дітьми на руках, у страшне повоєнне лихоліття на Далекому Сході. Коли радянські війська звільнили Чернігівщину, батько привіз обох дітей на Бахмаччину, у рідну Григорівку, до своїх батьків.

«До закінчення війни три роки нас виховували бабуся та дідусь, – пригадує Олександр Шестопалов. – Потім були Львів, Сімферополь, Київ – ми подорожували услід за своїм батьком-військовим».

Так було доти, доки батько не повернувся до рідного села і остаточно не осів. Працював учителем малювання у тамтешній школі.

«Батько закінчував Київське художнє училище, – з теплим щемом у серці згадує про найріднішу людину Олександр Шестопалов. – Він був неперевершеним художником і скульптором, членом Національної спілки художників УРСР».

 

Пам’ятник Кобзарю – єдина згадка про батька

 

1amoryakВелике щире серце і любов до рідного краю спонукали колись простого сільського вчителя малювання власним коштом і власноруч увіковічнити у бронзі Великого Кобзаря, виліпивши в рідному селі його двометровий бюст. Олександр Олександрович пам’ятає виставки батькових скульптур із дерева, гіпсу та цементу, не сходять з пам’яті численні виставки батькових картин у галереях Львова, Сімферополя, Києва. Багато у той час колишній моряк і художник розповідав сину про море, якому віддав дев’ять років життя, аж доки доля юного Сашка не звела його особисто з бездонною синню.

Після закінчення сільської школи Олександра Шестопалова забирають в армію, і не куди-небудь, а до військово-морського флоту. Служив у Крондштадті, де свого часу починав службу і його батько Олександр Васильович. Після навчання отримав спеціальність моториста.

«Ходив морями Балтики на базових тральщиках», – пригадує Олександр Олександрович.

Вже тоді в юного моряка проявився талант художника. До цього часу на стінах будинку офіцерів у Приазовську милують небайдуже око перемальовані картини Айвазовського. Ті картини, розміром два на два метри, захоплювали не лише моряків, але й офіцерів.

 

Від журналіста до художника

 

Після чотирьох років, які Шестопалов віддав морю, він повернувся до рідної Григорівки. І хтозна, як би склалося його життя, якби не зустріч із редактором Бахмацької районки Іваном Васильовичем Бойком. Той, оцінивши знімки фотолюбителя, запросив його на роботу в редакцію. В газеті Олександр Шестопалов пройшов усі кар’єрні сходинки – від фотокореспондента до відповідального секретаря та заступника редактора.

«Наша районка у той час охоплювала Бахмацький, Коропський, Борзнянський райони, Дмитрівку. Газета вважалась міжрайонною, – говорить журналіст. – Роботи завжди було багато, а відповідальності – ще більше, адже сила слова у той час значила дуже і дуже багато».

18 років життя Олександр Шестопалов віддав Бахмаччині, ще 23 – Козелецькій районці «Ленінський шлях», у якій працював редактором. Жодного разу, чи то простим журналістом, чи редактором, Олександр Олександрович не зрадив своїм принципам – завжди був чесним і ніколи не міняв життєвої позиції.

«Коли якась людина виходила з редакції незадоволеною, чи не до кінця вислуханою, або ще гірше – ображеною – такому журналісту не було місця в нашому колективі», – каже він.

Після 23 років наполегливої праці в Козельці Олександр Шестопалов пішов на заслужений відпочинок, присвятивши себе улюбленим речам – картинам та дачі.

1axud2

На картинах Шестопалова присутні й національні мотиви

 

Як вже зазначалося, домінуючою темою картин Олександра Шестопалова є образ моря. Його художник змальовує з великим зачаруванням і повагою. Часто картини Олександра Олександровича демонструють боротьбу людини зі стихією, змальовують її велич. Хто хоча б раз побачив картини, барельєфи чи макети кораблів, зроблені руками Шестопалова, не зможе їх забути. Було діло, що його картини навіть викрадали. З цього приводу Олександр Олександрович не засмучується – мовляв, намалює ще. Єдине, за чим жалкує, – за творчим доробком свого батька. На жаль, картин цієї великої людини у колекції Олександра Шестопалова немає.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Олексія Миколаєнка

Схожі матеріали (за тегом)