Станіслав Островський Станіслав Островський

Скульптор з Горбового відновлює українську духовність

У селі Горбове, що на Куликівщині, живе та творить син талановитої художниці Людмили Бойко – не менш талановитий скульптор Станіслав Островський.

Оптик за професією та скульптор за покликанням, він пишається мамою та її роботами. І сьогодні він черпає натхнення з того, що продовжує її справу. Станіслав безмежно любить свою країну і відновлює українську духовність у своїх роботах.

 

Художниця Людмила Бойко була вчителем української мови та літератури. Сама з Ніжина, але жила й працювала в Чернігові вчителем. Потім почала малювати портрети на Валу. Це їй стало подобатися більше, вона пішла зі школи і повністю віддала себе творчості, надихнувши й старшого сина Станіслава. Довгий час вони працювали в тандемі, проте декілька років тому пані Людмила померла, а Станіслав на довгий час втратив натхнення.

«Мама померла і почалася депресія, бо коли її не стало, я не знав, що робити далі, – згадує Станіслав. – Адже вона постійно підказувала мені ідеї робіт, направляла мене, була поруч, підтримувала і вірила в мене. З дитинства вона побачила в мене талант, купувала мені пластилін, і я з нього ліпив. У мене весь стіл був заставлений пластиліновими фігурками. Я не гуляв на вулиці після уроків, а сідав за ліплення. Це був мій світ. Мені це подобалося, і мама це бачила. Розповідала багато про міфічних героїв, багато казок. Потім ми стали, так би мовити, тандемом. Вона малювала свої картини, а я робив скульптури. Я завжди прислухався до неї, і жодного разу вона не помилилася. Взяти хоча б відомі у всій області тарілки з українською символікою. Це її проект, її ідея, я лише втілював його в життя. І вони й досі залишаються популярними, їх і досі замовляють люди. Та коли мама померла, в мені все закрилося. Я почав жити за рахунок якихось невеликих сувенірних фігурок, розфарбовувати, продавати. І так тривало досить довго, поки я повірив у себе і зрозумів, куди далі йти, що робити».

 

Без конвеєра не вижити

 

Станіслав Островський робить різні скульптури та барельєфи. Це можуть бути унікальні твори, в єдиному екземплярі, а можуть бути статуетки, які доводиться повторювати декілька разів. І без цього ніяк, бо треба виживати.

«Я працюю з глиною та гіпсом. Глину для своїх виробів копаю на «Нафтобазі» в Чернігові, – розповідає майстер. – Там така гарна «шоколадна» глина, я більше ніде такої не бачив. Всі інші матеріали закуповую через Інтернет або в спеціальних магазинах, проте не завжди цей гіпс є в будівельному. Сьогодні часто доводиться повторювати ту чи іншу статуетку, тому я навчився робити силіконові форми. Спочатку я роблю модель з глини, виліплюю її руками, скальпелем прорізаю всі необхідні мені вигини. Потім висушую її – треба, щоб уся волога вийшла. А далі беру силікон, який спеціально закуповую, і роблю форму. Коли не було силікону, то ти продав роботу – і в тебе нічого не лишилося. Ми ж не можемо точно повторити той чи інший виріб, для цього потрібно мати форму. Я тоді намагався зробити з желатину форми, з пап’є-маше, але все марно. Тому я й почав їх робити з силікону. На жаль, тільки так сьогодні можна вижити, коли робиш конвеєр. Адже одна модель може робитися тиждень-два, а якщо її продати за 300 гривень, а працювати два тижні, то про яке виживання може бути мова?

 

Роботи живуть у голові

 

Станіслав Островський вважає, що у скульптурі первинним є сам задум, її ідея та філософія, яку вона несе. Також митець думає, що може сподобатися людям, що матиме попит.

1skulptor2

«У роботі важливий процес, сама ідея твору. Адже спочатку образ створюється в голові, ти ходиш з ним, займаєшся іншими справами, а він живе своїм життям, допоки ти не станеш до робити – говорить скульптор. – Бо ж коли сідаю за роботу, в голові вже є образ, і я чітко розумію, що саме буду робити. Зазвичай, коли я роблю якусь із своїх скульптур, то можу по декілька годин сидіти за роботою, а то й цілий день. Все залежить від натхнення. Звичайно, коли це замовлення, то замовник присилає картинку, з якої я ліплю.

 

Я ж можу додати щось своє, адже під час роботи виникає власне бачення. Та я обов’язково узгоджую цю деталь із замовником».

 

З Україною в серці

 

Скульптор підкреслює, що після Революції гідності у наших людей загострилося відчуття любові до України, української символіки, і це вплинуло й на його роботи.

1tarela

«Сьогодні багато замовлень мені надходить на гіпсові статуетки у формі кобзарів, тарілки з калиною та лелеками, – розповідає Станіслав Островський. – Барельєфи з національними символами і образи Тараса Шевченка. І мене це дуже радує. Адже мама нас вчила любити Україну, бути патріотом. І я хочу продовжувати своїми роботами відновлювати нашу духовність, нашу історію. Я цим просякнутий».

 

Проект із відновлення пам’ятників

 

1pamiatnykЦього року в Куликівській ОТГ запустили проект із відновлення пам’ятників, залучивши до цього Станіслава Островського.

«На території майже кожного села є пам’ятник, який потребує реставрації, оновлення, –говорить заступник голови з гуманітарних питань Володимир Повозник. – От ми і вирішити потроху їх приводити до ладу. Залучили до цієї роботи скульптора з Горбового. Хлопець молодий, талановитий. Ми закуповуємо матеріали, а він робить. За роботу йому платимо. І ми вже можемо побачити, як змінилися ті об’єкти, з якими він вже попрацював».

За цей час Станіслав відреставрував і надав своєї унікальності відомому в області пам’ятнику хліборобам «Українка» на в’їзді до села Горбове та пам’ятнику воїнам, полеглим у Другій світовій війні, що в Авдіївці. Та це лише початок, адже в планах відновити поступово всі пам’ятники на території Куликівської громади.

«У кожний пам’ятник чи монумент хочу додати частинку української духовності, – говорить скульптор. – Це може бути калина, дубові листочки, щось наше, національне. Там, де є пустота на монументі, я намагаюсь її заповнити. Намагаюсь якесь українське бароко, ліпнину додати. Як нове робити, так і відновлювати старе – все це як нова робота. Єдине – коли реставруєш, то треба набагато менше матеріалу, ніж коли створюєш з нуля. І це все. Адже кожну роботу треба продумати, зробити її унікальною».

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Олексія Миколаєнка

Схожі матеріали (за тегом)