Повірте, люди добрі, мої земляки, що цієї земної ганьби не бачив у найстрашнішому сні. Навіть багаторічні зарослі у майнівських чагарниках, коли їду мимо них в Бобровицю, не викликали у мене такі нічні кошмарні сни. Чому ж гнітять мене такі думки?

Про цей санаторій раніше гриміла слава на всю Україну. Їхали сюди набратись здоров’я навіть із-за кордону. А потім був період застою, занепаду, людського невдоволення… «А яка ситуація в цьому оздоровчому закладі нині?» – дізнавшись про зміну в керівництві санаторію, цікавляться читачі. Отож, прямуємо в Мену, у мальовниче урочище Остреч, аби відповісти на це запитання.

Є люди, які не бояться починати все спочатку. Історія Валентини Будько з Бахмача — саме про це. Майже у 50 років жінка опанувала професію, яку традиційно вважають «чоловічою», — верстатник деревообробних верстатів. Зробити цей крок їй допомогла служба зайнятості, за сприяння якої Валентина пройшла навчання у Сновському вищому професійному училищі лісового господарства. Вчилася онлайн два з половиною місяці.

У селі Савинки Корюківської громади місцевий ліцей опинився під загрозою закриття через малу кількість учнів. Аби врятувати ситуацію, селяни кличуть у Савинки, Хотіївку та Рейментарівку переселенців із дітьми, які шукають спокійніше і стабільне місце для життя. Обіцяють усіх бажаючих забезпечити житлом.

Днями в рамках міжнародної благодійної акції «Отець Карел для України» монах Карел Стаутемас із Бельгії передав шість спецавтомобілів у громади області. Значну частину коштів на транспорт зібрали від продажу лімітованої серії марок із роботами стритарт-художника Бенксі. Усі марки розкупили за дві години.

Ніжинський обласний педагогічний ліцей, який підпорядкований Чернігівській обласній раді і понад три десятиліття є кузнею інтелектуальної еліти Чернігівщини, опинився в «бюрократичному зашморгу». Поки чиновники формують список навчальних закладів для «Нової української школи» та заявляють про «штатний режим», педагоги та батьки б’ють на сполох: заклад намагаються ліквідувати «тихим» бюрократичним шляхом, блокуючи єдиний документ, який дає право на життя закладу – Порядок прийому.

Оксана Марченко з села Лукашівка майже три роки намагається витребувати у Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» документи, які підтверджують законність їх діяльності. Жінка вирішила подати позов, аби захистити свої права як споживача. Та в газовій службі не чекали на рішення суду, а вирішили питання кардинально: відірвали трубу, через яку подавався газ до її будинку, і проклали нову в обхід. Тепер для відновлення газопостачання у пані Оксани вимагають чималі кошти – як за нове підключення до мережі.

Світлана в дитинстві любила «лікувати» ляльок, гралася з подружками в лікарів, «лікували» одна одну та іграшки, перев’язували подряпини, прикладали листки подорожника до ран, витягували скабки та готували смачні малинові мікстури.

Її викрали. Її звинувачували. Її намагалися зламати. Але вона повернулася – живою, сильною і з новим сенсом життя.

Йому 84 роки, але події літа 1986-го він пам’ятає в деталях. Анатолій Михайлович Лігун, голова Чернігівської обласної організації Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України», сьогодні очолює когорту людей, чиї ряди невблаганно рідшають. В ексклюзивному інтерв’ю він розповів про те, як працювали «під танками» на четвертому енергоблоці, чому в Чернігові та області влада не попередила людей про трагедію, а номенклатурні чиновники поспіхом і в надзвичайній секретності евакуйовували свої родини, та як виживає організація сьогодні. Його історія – це не лише про радіацію, а й про те, як система кидала людей у пекло, а потім намагалася стерти їхні імена з історії. Про те, як сучасна влада нехтує гарантованими правами тих, хто врятував світ від небезпечного атома.

У ці поминальні дні, коли небо над Чернігівщиною стає прозорим від тихих молитов, а думки мимоволі линуть до тих, хто відійшов у вічність, особливого змісту набуває дорога між Козельцем та Бобровицею. Саме тут, уздовж проїжджої частини, розгорнулася жива сторінка пам’яті – липова алея, закладена Леонідом Яковишиним.

Колишня доярка Людмила Митькевич із Авдіївки, що на Куликівщині, – не просто відома волонтерка, а ще й багатодітна мама. Родом пані Людмила з Ковчина. Коли ж переїхала до Авдіївки, то продала зароблений пай і за отримані кошти купила дітям будинок.

Останні два тижні у Срібнянській громаді, що Прилуччині, не вщухають пристрасті щодо проблеми з похованням мобілізованого уродженця Карпилівки, який потрапив у полон до росіян, – 55-річного Володимира Сребродольського. У полоні той наговорив такого, що тепер рідні загиблих воїнів не можуть йому пробачити. Кажуть, таку людину не можна ховати з почестями, як інших захисників. На Срібнянщині Сребродольського добре знали ще до війни, тому вважають, що він міг говорити щиро.

Віднедавна в Новгороді-Сіверському вулиці Суворова – зась! З топонімічної карти козацького міста пішов геть жорстокий кат українців – московитський генералісимус.

У великодні дні особливого значення набуває хліб – символ життя, єдності та духовного відродження. Саме тому Ріпкинський хлібокомбінат, що вже понад три десятиліття працює під керівництвом Тетяни Примаченко, стає справжнім осередком громади. Тут випікають, окрім інших виробів, паски до свята, використовуючи лише натуральні інгредієнти: воду, борошно, сухе молоко, яйця, родзинки, цукор, ванільний цукор, сіль та дріжджі. Ніяких домішок і жодних компромісів із якістю – лише чиста традиція, яка зберігається ось вже понад три десятки років.

Над Комарівкою розлився великодній передзвін, але цьогоріч він звучав інакше: чистіше, рідніше. Вперше свято Перемоги життя над смертю громада зустрічала з українською мовою на вустах священника.

На Чернігівщині 350 пасок випікли для захисників у родинній пекарні «Паляниця».

Після підвищення на 30 відсотків зарплат педагогічним і науково-педагогічним працівникам в Уряді анонсували додаткові 20 відсотків до посадового окладу, виплачувати які мають вже з 1 вересня 2026 року. У міністерстві освіти стверджують, що це – частина раніше запланованих змін. У МОН пішли далі і запропонували у профільному комітеті інтегрувати надбавку за престижність праці в посадовий оклад. Станом на зараз розмір цієї виплати часто залежить від рішень на місцях (від 5 до 30%) та спроможності бюджетів громад. У Міносвіти пропонують зробити її частиною окладу – гарантованою виплатою, а не змінним складником. От тільки проблема в тому, що ця гарантована виплата ляже на плечі громад. Для більшості рад Чернігівщини це завдання виконати неможливо, як неможливо отримати цифру п’ять, додавши два до двох.

Начальниця відділу освіти Ічнянської міської ради місяць як не може потрапити на прийом до голови. Не на каву з цукерками, а задля вирішення практичних питань освіти в громаді. Олена Бутурлим відмовляється без будь-яких пояснень приймати свою підлеглу Ларису Реус. Ба навіть більше: керівниця освітнього відділу переконана, що голова громади робить все задля того, щоб вижити її з займаної посади, створюючи нестерпні умови праці. Підозрює, що все через її самостійну позицію як депутата. Колегу по освіті підтримують і інші освітяни: хтось тихо співчуває, а хтось уголос заявляє про мобінг (цькування) з боку голови.

Напередодні Великодніх свят у Чернігові, у Центрі культури і мистецтв мікрорайону Шерстянка, провели благодійний ярмарок. Він об’єднав усі освітні, культурні та медичні заклади цього району. Завдяки небайдужим було зібрано майже 20 тисяч гривень на підтримку військових, які перебувають на реабілітації та лікуванні.