Зоя ніколи в житті раніше і не здогадувалася, що так можна любити… Від зустрічі до зустрічі ніби марила отим, що скоро знову побачить його. Великі теплі руки обійматимуть її тіло, а вуста не даватимуть сказати їй і слова… Та і навіщо ті слова… Вони дивитимуться у вічі одне одному й усміхатимуться тільки очима. Кілька годин зустрічі вони дихатимуть одне одним і… розійдуться. Михайло – не її, чужий чоловік…