Збірка віршів побачила світ зусиллями Державного університету Сан Сімон (Болівія, м. Кочабамба), Міжнародного Арт-центру «Букісан» (США – Іспанія – Німеччина), Асоціації «Українська Громада Іспанії за права, честь і гідність українців» (м. Мадрид, керівний орган – Світовий Конгрес українців) та видавництва «Десна Поліграф» (Україна, м. Чернігів). Фінансово посприяв підприємець, інвестор, науковець з Києва Володимир Феодосійович Хоменко, уродженець Чернігівщини. Свою підтримку надала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, що об’єднує знаних письменників, перекладачів і науковців із 55 країн.
Т. і С. Дзюби нагороджені почесною міжнародною медаллю Мігеля де Сервантеса – за визначний внесок у літературу, зокрема нову збірку «Голоси двох поетів».
Пропонуємо вашій увазі рецензію на книжку Тетяни і Сергія Дзюби «Голоси двох поетів» доктора філологічних наук, професора іспанської літератури Університету Південного Іллінойсу (США) Ольги Бежанової.
Українські поети – для іспаномовних читачів
«Голоси двох поетів» – це справді важлива і своєчасна книга Тетяни та Сергія Дзюби, котра дає можливість іспаномовним читачам познайомитися з творчістю двох чудових, талановитих сучасних письменників, які мешкають в Україні і вже відомі в світі. Адже їхні твори перекладені 65-ма мовами та надруковані в провідних газетах і журналах 50-ти країн. За кордоном вийшло 27 їхніх книг, і всі ці міжнародні літературні проекти виявилися успішними. Тож тепер Сергія і Тетяну доволі часто запрошують на міжнародні поетичні фестивалі, мистецькі свята й наукові конференції до різних держав.
Я працюю викладачем в американському університеті, а взагалі родом з України. Спеціалізуюся на іспаномовній літературі. І багато думала про те, що спільного в України з іспаномовними державами з точки зору історичної спадщини та культури. Так от, спільного – дуже багато! Це і трагічний досвід громадянських воєн, і кривавий імперіалізм, й тоталітарні режими, і криваві диктатури, типові для XX століття, корупція, насильство, важкий шлях до демократії, отримані у спадок XXI століттям.
Наразі я викладаю університетський курс «Культура посттоталітарної доби», котрий дає нашим студентам можливість все-таки зрозуміти, що ж об’єднує українськомовну та іспаномовні цивілізації.
Мені завжди цікаво (і це – дійсно важливо!), що означає – бути в душі українцем. І ось доля дала мені можливість прочитати прекрасну і вишукану поетичну збірку Сергія та Тетяни Дзюби; і я знову поринула у рідну культуру – таку географічно далеку і водночас – таку близьку.
Поезії українки Тетяни Дзюби – ускладнені й лаконічно афористичні, побудовані на алегоричних та асоціативних чинниках, позначені високою чутливістю до відтінків смислу і краси виразу. Чимало таких віршів написані верлібром, однак читаються дуже мелодійно завдяки внутрішньому ритму та вдалому звукопису – асонансам і алітерації.
І буде тиша кольору надії,
І буде спокій кольору щастя,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з’їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.
У «Триптиху» Тетяна витончено змальовує швидкоплинність нашого життя, а відтак – і скороминущість зваб, захоплень і пристрастей, та водночас непроминальність усього справжнього.
Немов у переливчастій акварелі, поліфонічним спектром тонких асоціацій надзвичайно філігранно відображаються варіації природних та душевних змін, вічний феномен метаморфоз буття, ритмів довкілля і чутливого серця у поезії:
Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.
І кидалось сонце вслід цуценям рудим,
І від сміху в кров розсікались губи.
Як розтане швидко цей зимовий дим –
Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…
Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу
Крізь шинельних буднів непохитний стрій?
… Не сахайсь закляклих серед степу
Кам’яних бабів – невідбулих мрій.
Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.
Високу поетичну майстерність, бездоганне володіння пером та словом читач із перших рядків відчуває й у віршах Сергія Дзюби. Його поетичні рядки позначені творчою індивідуальністю й неповторністю. Свої ліричні переживання й емоції він майстерно передає, як у римованих віршах, так і у верлібрах, білих віршах. Здебільшого Сергій прямо, акцентовано і відверто висловлює власні почуття та думки образними поетичними рядками:
На віях – осінь, в косах – перший сніг,
А очі прагнуть молодого літа…
Хотіти – гріх, і не любити – гріх,
І гріх любити неталановито!
Пречиста осінь, твій опальний друг
Цю старість приміряє лицемірно…
Одна метагалактика покірна:
Космічний біль і безкінечний круг.
У творчості Сергія Дзюби універсальний заряд віршів збігається з суто українськими дотиками (які також можна побачити у віршах Тетяни):
В одній країні заборонили сніг,
Та він все одно мережив
Вікна, віти і вії.
Тільки ми говорили,
Що снігу немає.
А він приходив і малював нас,
Яких не було, –
Цей дивний, юродивий сніг.
Ідея цієї чудової поезії стає зрозумілою іспаномовному читачеві, якщо взяти до уваги, що Україна до здобуття незалежності завжди була країною, де робилися спроби заборонити будь-які прояви української культури. Проте, як це трапляється зі снігом у прекрасному вірші Сергія, мистецтво, поезія, спосіб буття українця, – все це живе, незважаючи на заборони, страждання, переслідування та насильство.
Додам, що усі свої 82 книжки Сергій Дзюба присвятив коханій дружині Тетяні. На думку фахівців, це – єдиний такий випадок у світовій літературі. Тож до подружжя навіть звернулися з «Книги рекордів Гіннеса», щоб такий світовий рекорд зареєструвати. Однак українці не стали цього робити, адже присвяти Сергія – не для якихось рекордів, це – потреба душі, одягненої у рідну вишиванку.
Збірка Тетяни та Сергія Дзюби – одне з найяскравіших свідчень того, що універсальний голос поезії ніколи й нікому не вдасться заглушити.
Ольга Бежанова,
доктор філологічних наук,
професор іспанської літератури Університету Південного Іллінойсу, США
