Чернігівка Дар’я Москаленко, учениця 11-го класу Чернігівського ліцею №1, зі своєю науково-дослідницькою роботою на тему: «Використання маркетингових інструментів для популяризації спорту серед дітей-підлітків під час війни та у повоєнний період» – посіла друге місце на Всеукраїнському конкурсі науково-дослідницьких робіт Малої академії наук. За такі успіхи дівчина отримала міську стипендію, а зараз її кандидатура – серед претендентів на президентську стипендію.

До Дня працівників освіти Президент присвоїв почесні звання трьом педагогам з Чернігівщини, а також посмертно відзначив орденом «За мужність» викладача з Понорниці.

Він – директор. Не має значення, якої установи. Він – керівник. Йому підлягають двадцять осіб. Нам ним в установі є ще лише два начальники: один – великий, інший – дуже великий. А він – такий собі, не вельми значний, проте все ж таки…

Зоя ніколи в житті раніше і не здогадувалася, що так можна любити… Від зустрічі до зустрічі ніби марила отим, що скоро знову побачить його. Великі теплі руки обійматимуть її тіло, а вуста не даватимуть сказати їй і слова… Та і навіщо ті слова… Вони дивитимуться у вічі одне одному й усміхатимуться тільки очима. Кілька годин зустрічі вони дихатимуть одне одним і… розійдуться. Михайло – не її, чужий чоловік…

На минулих вихідних у селі Волосківці Менської громади на благодійному концерті зібрали понад 4 тисячі гривень на підтримку Збройних Сил України.

З кожним роком сільських шкіл стає все менше і менше. Їх закривають через так звану малокомплектність, тобто малу кількість дітей. Адже за новою постановою в начальному закладі для нормальної роботи має бути не менше 45 учнів. В інакшому разі всі витрати лягають на бюджети громад. Тож останнім часом у соціальних мережах з’являється все більше оголошень про запрошення в те чи інше село ВПО з дітьми. Деякі громади навіть пропонують таким сім’ям безкоштовне житло. І комусь вдається залучити сім’ї з дітьми, а комусь ні.

У залі на стіні впевнено виклацують ходики. Їм уже, мабуть, під сотню літ, як і їх господарю. Яких хоч тепер є годинників, а діду Льонці тільки ходики і милі. Не визнає інших.

Студентам Прилуцького фахового медичного коледжу неймовірно пощастило мати такого ерудованого викладача і талановитого креативного заступника директора з виховної роботи, як Євгенія Жежерун.

Минулого тижня у селі Ярославка Бобровицької громади відбувся благодійний захід на підтримку ЗСУ, під час якого місцеві мешканці зібрали понад 15 тисяч гривень.

Лісничий Костобобрівського лісництва Микола Куксенко працює на території ведення бойових дій. Контора лісництва розташована всього за вісім кілометрів від кордону з російською федерацією, звідки щоденно прилітає по Семенівщині. Живе лісівник разом із дружиною та двома маленькими дітьми також всього у восьми кілометрах від ворога. Фактично можна сказати, що останні три роки життя 36-річного лісничого проходять на лінії вогню. Багато молодих спеціалістів звідси виїхали, забравши власні сім’ї, а Микола Куксенко не тільки тримається, але й уміло організовує господарську діяльність увіреного йому лісництва.

Упродовж січня-серпня 2025 року на Чернігівщині 14,4 тисячі людей отримували послуги служби зайнятості.

«Той, що по життю з піснею крокує, той ніколи і ніде не пропаде». Ці слова з пісні, що була популярною у певні часи, – неначе про артистку Носівського МБК Галину Коротку, яка зайшла у кабінет (творчу кімнату) директора, режисера і сценариста, поета і артиста, майстра епатажу Вячеслава Ворошилова.

У Коропській громаді, в так званому «університеті третього віку» при місцевому ЦНАПі, розпочав роботу факультет комп’ютерної грамотності, де люди поважного віку мають змогу освоїти роботу з комп’ютером та сучасними гаджетами.

Роки людські – то лиш цифра у паспорті, яка вказує на день твого народження… Зустрічалися у житті нерідко і тридцятилітні старці, і, щоправда, нечасто, люди, які зовсім «не дружать» зі своїми роками. Тобто здається, що його роки біжать собі окремо… а він живе так, як задумав! Ну й нехай собі біжать та й біжать! А він живе і живе собі на світі білому ще довго! Бо світ цей прихильний до нього, хоч і не балував все-таки. Траплялися ж і розчарування в людях, і руки опускалися, бо втрачав найрідніших… Усього-всього було, бо за спиною – цілих 90 років! Та все ж вистояв, ніколи не зрадив своїм принципам. Душа не обросла злістю, ненавистю. Він любить кожен день свого життя і цінує його! Це я про відому людину в Талалаївці, що на Прилуччині, колишнього директора місцевої середньої школи Івана Івановича Бурку, з яким і зустрілася напередодні його ювілею.

Колишня Сновська районка «Промінь» переживає важкі часи. Після роздержавлення і відокремлення медіа від органів державної влади, які були співзасновниками і фінансували діяльність друкованих видань, районні газети Чернігівщини ледве зводять кінці з кінцями.

Чернігівський районний територіальний центр комплектування і соціальної підтримки запрошує до лав Збройних Сил України бажаючих стати захисниками своєї Батьківщини!

Чи можна бути молодою, креативною, харизматичною людиною, жити в маленькому провінційному місті і почуватися щасливим? Часто буває так, що людина народилася в глибинці, вивчилася, отримала гарну освіту, набралася сил у великому місті і не бажає вже повертатися додому. Шукає і стверджується у мегаполісі, серед звабливих вогнів вітрин і хмарочосів, вважаючи, що чим більше місто, тим більше можливостей…

Іван Любиш-Кірдей – фотограф, оператор, воєнний кореспондент Reuters, цьогорічний лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе. Один із тих, хто документує війну, не ховаючись за об’єктивом, а стоячи на передовій.

Відомий у Запоріжжі журналіст, поет, музикант, автор пісень, а нині – штаб-сержант управління комунікацій ОК«Північ» Тарас Василенко зробив свій нелегкий вибір у травні 2024 року. Отримавши повістку, чоловік не ховався, а пішов до ТЦК та СП і приєднався до Збройних сил України. Каже, боявся, але про свій вибір не шкодує, бо зробив його найперше перед собою.

У мікрорайоні Лукашівка міста Бобровиця двоє чоловіків створили локацію, яка приваблює сюди мешканців всього населеного пункту. Розташований райський куток поблизу багатоквартирних будинків на вулиці Благовіщенській. Територія, на якій знаходяться дитячий і спортивний майданчики, стадіон, гойдалки, власна алея з лавами, – завжди доглянута та прибрана, а довкола цього охайного місця росте 85 видів дерев і кущів – справжній дендропарк! Все це – робота рук двох ентузіастів: Михайла Зайця та Петра Подолянка, які до того ж працюють у ТОВ «Земля і воля».