Вірші відомих українських поетів Сергія і Тетяни Дзюби перекладені мовою каннада, в Індії. І це – взагалі перший переклад творів українців цією чарівною мовою! Таким чином, вірші творчого подружжя з Чернігова вже перекладені 80-ма мовами народів світу.

Сергій Дзюба теж переклав українською вірші індійського поета з мови каннада. Каннада (наголос на першому складі) – це мова з дравідійської родини, якою розмовляють на півдні Індії понад 38 мільйонів людей, в основному, у штаті Карнатака. Це – офіційна та адміністративна мова цього штату. Вона використовує складове письмо, яке теж називається каннада.

Перші записи цією мовою датуються серединою першого тисячоліття. Основу літературної мови каннада у X столітті заклав поет Пампа.

Хоча каннада не належить до індоєвропейських мов, санскрит суттєво вплинув на неї. А запозичення із санскриту здебільшого належать до сфери релігії, абстрактних та наукових понять. А деякі військові терміни каннада запозичила з мов хінді (гінді) й маратхі.

Публікуємо переклади віршів Сергія та Тетяни Дзюби мовою каннада. Перекладач – відомий поет М. С. Венката Рамайя (M. S. Venkata Ramaiah) з Індії. А познайомив із ним творче подружжя українців відомий письменник із Непалу Сантош Кумар Покхарел. 

Центральний коледж Бенгалуру

Сергій Дзюба (Serhii Dziuba) 

*****

ಅನಂತತೆಯಬೆಳ್ಳಿಗರಿಯಲಿ

ಆಪುಟ್ಟಬಾಲೆ 

ತಲೆಯಬಾಚುತಿಹಳುಬೆಳದಿಂಗಳಹೊಳಪಿನಬಾಚಣಿಗೆಯಲಿ 

ತನ್ನಮುಖವಕಾಣದಿಹಳು 

ಚಂಚಲದಕನ್ನಡಿಯಲಿ.

ಅವಳನೋಟಹರಿದಿದ್ದುಸುಕ್ಕುಗಳೆಡೆಗೆ 

ಅಪರಿಚಿತ 

ಹೆಣ್ಣಿನದು. 

*****

ದ್ವೀಪವೊಂದರಲಿ

ಕೋಮಲೆಯಕಣ್ಣೀರಿನಷ್ಟೇದೂರದಲಿ 

ಬಿಗಿಯಾಗಿಅಪ್ಪಿಹಳು 

ಕುರುಡಾಗಿಸುವಶ್ವೇತಶಿಲೆಯನು 

ಎಲ್ಲಿದಿಗಂತ 

ಕಾಣಸಿಗುವಲ್ಲಿ

ಸಾಗರದಲ್ಲಿನ್ನೂಮುಳುಗದಿರಲು.

ಸಂಗೀತ 

ಕಂಡಿತೊಂದುನೆಲೆಯ 

ಜನುಮನೀಡಲು 

ಒಬ್ಬಗಂಡಸಿಗೆ 

ಮತ್ತುಹೆಣ್ಣಿಗೆ. 

******

ಬಾಳುದೀರ್ಘಕಾಲ 

ಅಲ್ಪವೇಬರಹವಿರಲಿಮತ್ತುಹಳಿಯದಿರುಅದೃಷ್ಟವ

ನಿನ್ನಪಾಪಗಳಿಗೆ. 

*****

ಅಳುವಸೌಂದರ್ಯ 

ಅವಳಕಣ್ಣ-

ಎವೆಗಳುಕಣ್ಣೀರಿನಲಿ

ಆಕರ್ಷಿಸುತ 

ಕಾಮನಬಿಲ್ಲನು.

******

ಜನರೇ,

ದಯಮಾಡಿಸುಮ್ಮನಿರಿ

ಸಮುದ್ರದಮೊರೆತಕೇಳಿಸುತ್ತಿಲ್ಲ. 

*****

ಹಳತು, ಹಳತು 

ಗಿಟಾರ್ನಿಂದಿಹುದುಭಾರದಲಿ

ಮೂಲೆಯೊಂದರಲಿ

ಮಗುವಿನಂತೆ.

Тетяна Дзюба (Tetiana Dziuba)

*****

 ಹಗಲುಕಳಚಿಕೊಂಡಿತು

ರೈಲುನಿಲ್ದಾಣದಕೋಲಾಹಲದಿಂದ 

ಮತ್ತುನೆರಳುಕಚ್ಚಿತು

ರೈಲುಹಳಿಗಳಹಾಗೆನೀಳವಾಗಿ 

ರಾತ್ರಿಯಅಂಧಆವರಣಕ್ಕೆತಂದುನಿಲ್ಲಿಸಿತು. 

ಅವರುಮಹಿಳೆಯರಿಂದಸುತ್ತುವರಿದು 

ಕುಬ್ಜರಾದಅನ್ನಿಕರೆನೀನಾಗಳಂತಾಗಿ 

ನೆಲೆಗೊಂಡರು 

ಸಮಸ್ಯೆಗಳಲಿ

ಬೆಳಗಾಗುವವರೆಗೆ. 

*****

ಅಲ್ಲಿಹುದುನೀರವಮೌನದಬಣ್ಣ 

ಭರವಸೆಯದು,

ಅಲ್ಲಿಹುದುಶಾಂತಿಯಬಣ್ಣ 

ಸಂತಸದ್ದು,

ಮತ್ತುಸೇಬುಉದುರುವುದುಹೋಳಾಗಿ 

ಎರಡು,

ಆಹೋಳುಗಳನುತಿನ್ನುವರು 

ಸಂತೋಷಭರಿತಪ್ರೇಮಿಗಳು,

ಅವರುಗಮನಿಸರುಬಿಕ್ಕುತ್ತಿರುವಹೆಣ್ಣನು 

ಕೊಂಬೆಗಳಹಿಂದೆ 

ಹಳೆಯತನ್ನರಕ್ತವ್ಯಾಧಿಯನುಶಪಿಸುತ್ತಿದ್ದವಳ.

*****

ಕಾಲದಕ್ಷಾರಇಳಿವುದು 

ಮರಳಕಣಬೀಳುವಂತೆಪುರಾತನ 

ಕಾಲಯಂತ್ರದಲ್ಲಿ. 

ಉರಿಯುತ್ತ,, ನೋವಾಗುತ್ತ, ಹಿಂಸಿಸಿ

ಬಳಿಕಕರಗಿಹೋಗುವುದು 

ಸಾಗರವಾಗಿ 

ಕುಪ್ಪಳಿಸುವುದುಇಷ್ಟವಾಗುವುದು 

ನೆನಪಿನಅಲೆಗಳಮೇಲೆ. 

ಆದರದುಹೆಚ್ಚುಕಾಲವಿರದು, 

ಜನರುಭೂಮಿಯಮೇಲಿನಕ್ರಿಮಿಗಳು, 

ಮತ್ತುಸಮುದ್ರಉಪ್ಪಿನದು.

******

ರಾಜಕುವರಿಯರುಯಾವಾಗಲೂಜೊತೆಗೂಡುವರು

ಮೂರ್ಖರೊಂದಿಗೆ 

ಜನರುಆಡುವಮಾತು 

ವಿವೇಕದ್ದು.

*****

ನಾನುಕರೆಮಾಡಲುಗುಂಡಿಯನೊತ್ತುವೆ 

ಆಗಸಂಖ್ಯೆಯನೆನಪೇಇರದು 

ಕರೆಯಯಾರೂಸ್ವೀಕರಿಸದಿರುವಾಗ 

ನಾನುಮಾತ್ರಕೇಳಿಸಿಕೊಳ್ಳುವೆಸಂದೇಶವನು

ಯಾವಾಗಲೂಕೇಳಿಸಿಕೊಳ್ಳಬೇಕೆಂದುದನು. 

Translated by M. S. Venkata Ramaiah (Bangalore, India) 

А тепер – ці ж вірші рідною українською мовою.

Сергій Дзюба

* * * 

На сріблястій долоні вічності

маленька дівчинка

розчісує коси   

місячним гребінцем

і в примхливому люстерку

не бачить свого обличчя:

Там її погляд

і зморшки

незнайомої

Жінки.

* * *

На острові,

далекому, мов сльози Єви,

стиснутому обіймами

сліпучо-білих скель

так, що можна спіймати 

горизонт, якщо він не втікає у море,

знайшла прихисток

музика – 

щоб народити

Чоловіка

і Жінку.

* * *

Живіть довго,

пишіть мало

і не звинувачуйте Небо

у гріхах.

* * *

Заплакана красуня: 

вії 

намистинками сліз 

прихилили 

веселку.

* * *

Люди, 

будь ласка, тихіше – 

не чути моря.

* * *

В кутку гітара,

старенька-старенька,

як дитина,

стоїть важко.

                 Тетяна Дзюба

* * *

День відступив вокзальним гармидером – 

І тіні стали довгими, як колії,

Що ведуть у тупик ночі.

Їх перетинають жінки,

Здрібнілі анни кареніни,

Котрим вибавлення від проблем

Гарантоване лише до ранку.

* * *

І буде тиша кольору надії,

І буде спокій кольору щастя,

І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,

Його половинки з’їдять щасливі закохані,

І не помітять за гіллям заплаканої Єви,

Яка прокляла свій давній авітаміноз.

* * *

Час просочується сіллю,

Як пісок із найдавнішого годинника,

Пече, випікає, ятрить.

А потім даленіє, розчиняється, – 

І стає морем,

У якому добре гойдатися

На хвилях спогадів.

Шкода тільки – недовго,

Бо люди мешкають на суходолі,

Де море – сіль...

* * *

Королівни завше діставались дурням, – 

переконує народна 

мудрість.

 * * *

Дзвоню по телефонах,

Номери яких знаю напам’ять,

У час, коли ніхто не підніме трубки.

Тоді тільки можна у них почути те,

Що хочеш почути так давно. 

М. С. Венката Рамайя (M. S. Venkata Ramaiah) 

«Дівчину вдихаєш, як підсніжник!» 

Народився в місті Мандья (штат Карнатака, Індія) 7 червня 1943 року. В 1963-му успішно захистив докторську дисертацію в Бангалорі. Служив у Національному інституті молочних досліджень Бангалору, а також у Карналі на посаді інженера. Працював консультантом у приватній компанії, а також в Університеті Каннада, у Хампі. 

З 1998-го редагує літературний журнал «Bizz Buzz». Видав три свої поетичні збірки, упорядкував вісім антологій. Учасник багатьох міжнародних фестивалів в Індії, був почесним гостем фестивалю в Осаці (Японія, 2014). Публікувався також у поетичному збірнику в Румунії. Про його непересічну творчість надруковані ґрунтовні наукові статті. Мешкає у Бангалорі, в Індії. 

Світові

Ти мчиш кудись, неначе божевільний, – 

Блукач самотній, привид-корабель;

І тісно людям, душно душам вільним

Між зраджено сплюндрованих земель.

Серця лісів, садів, річок – в тривозі:

Як жити тут, рости, цвісти, текти?

І небеса вже дихати не в змозі,   

Бо вісь земну розхитують чорти!

Як повернутись, Боже, до природи?

Знайти себе чи втрачений Грааль?..

Зірки зникають, мов малі народи;

Смердять моря, зачаєні в печаль.   

Як розуму нарешті не зміліти,

Вціліти знов на роздоріжжі вір?

А істина хвилюється у житі,

Як неприборканий, вразливий звір.

    Перше кохання

Кохання перше – незабутній Дар:

Цнотливе, тепле, неймовірно ніжне;

Воно тебе підносить аж до хмар,

І дівчину вдихаєш, як підсніжник! 

Як  хочеться торкнутися її – 

Так трепетно, ледь-ледь, мов ненавмисне;

І навіть сни – неначе солов’ї,

Весняно ваблять, як чарівна пісня. 

… Літа згасають – тихо, мов зірки;

Та пригадаю, аж роса – на вії:

Було, коли торкавсь її руки

І личко заціловував у мріях! 

З мови каннада переклав Сергій Дзюба