|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 4:36 | 03.29.2024

Марківецький Шевченко – пасічник з душею поета

Сонячне світло щедро всіяло обійстя діда Миколи. Дерева скромно красуються ніжно зеленими, ще липкими листочками, а стара абрикоса вже вирядилася у білу сукню. Над нею дружно працюють бджоли.

Божі комахи, мабуть, першими починають хазяйнувати на господарських подвір’ях. Пасічник в уквітчаній вишиванці і солом’яному брилі веде бесіду з маленькими трудівницями. З батьківською турботою припрошує їх до роботи, бо вже, мовляв, весна упорядковує людські сади… Враз сором’язливо усміхається собі у вуса, помітивши, що у своїх «володіннях» він вже не сам… З неба лине журавлине «кру» і пісня жайворонка… Не менш приємно серед цього весняного гамору звучить поетичне слово марківецького Шевченка. Про Батьківщину, полеглих у бою за справедливість патріотів, про рід козацький і про улюбленого внучка… з добрий десяток віршів декламує, як справжній артист, 70-річний Микола Борисович із села Марківці Бобровицького району.

 

Так, саме у цьому історичному селі зупинявся свого часу славний син України Тарас Шевченко. Тут 32-річний митець і створив вісім портретів власників тутешнього маєтку – поміщиків Катериничів, у тому числі жіночої частини родини. Своє село і козацький рід тепер возвеличує у своїх віршах тезко художника слова та пензля – пасічник з душею поета Микола Шевченко.

 

Від голоду урятували бджоли

 

«По роду у нас завжди були бджоли. Мій дід Прокоп Кузьмич був директором школи у Марківцях. Розповідав і не раз, що саме мед урятував їхню родину від голоду 1933-го... Їх тоді розкуркулювали, забирали все: і скотину, й птицю, а вулики не змогли забрати, бо бджоли почали кусати, – пояснює Микола Борисович. – У самоварі в них завжди був мед. Пили підсолоджену воду і трималися… Виснажених людей підтримувала глюкоза».

Нині медом від голоду, на щастя, не рятуються, ним залюбки смакують українські родини, а ще цей продукт – ліки від багатьох недуг. Проте пасічник запевняє, що дуже важко вижити з прибутків бджільництва, та справу свого життя, яка крокує з покоління у покоління, він ніколи не зрадить.

«Колись за літр меду можна було чоботи купити, – посміхається дідусь. – А тепер за літр цілющого продукту у найкращому випадку – сто гривень. А якщо здавати оцим спекулянтам, що по селах їздять, то 22 гривні лише, уявляєте? Як за одну хлібину...».

 

Божі комахи ледарів не люблять…

 

За словами мого співбесідника, неспокійне господарство потребує неабияких знань і працьовитості, адже бджоли ледарів не люблять, вони їх навіть цураються. Бо ж здавна відомо, що той, хто ходить біля Божих комашок, має бути миролюбним, працьовитим, мати м’яке серце та непорушний душевний стан. А Микола Шевченко саме такий…

«На пасіці треба все робити вчасно, якщо хочеш, щоб у тебе був мед. Запізнишся з чимось – втратиш медозбір. Але й лізти до бджіл часто не можна, бо процес творення меду – то таїнство. А сам солодкий продукт – панацея від усіх хвороб. Раджу пити теплу воду з медом. Дуже корисно для усього організму. Я, наприклад, цукор взагалі не вживаю. Можу хіба згрішити у каву, і то трішки, – зізнається чоловік. – Мед має багатий мінерально-вітамінний склад. Головне, щоб люди купували цей продукт у перевірених бджолярів, аби точно знати, що він не розведений і натуральний».

 

Закоханий в… Україну

 

Микола Борисович недаремно носить вишиванку. Він дуже любить Україну. Вболіває за її долю, плекає її у своїх віршах. Недарма саме його влучно підібрані поетичні слова, лягли на грубий граніт меморіалу Героям Небесної Сотні у рідному селі. А сам поет був одним із ініціаторів встановлення стели.

 

stela

 

«Разом із старостою Тетяною Миколаївною і ще кількома небайдужими людьми ми розчистили місцевість і зробили таку собі невеличку алею Героям Небесної Сотні. Посадили калину… Ми маємо пам’ятати і вшановувати людей, які борються за справедливість!», – наголошує наш герой.

У його доробку чимало віршів, і всі вони – це переживання небайдужого селянина, українця, батька, дідуся… До того ж наш герой – голова Ради старійшин марківецької сотні бобровицького козацького полку.

«Я сам із козацького роду, – стверджує мій співбесідник. – Мета нашої спілки – відроджувати народні традиції, формувати нове покоління, виховуючи його на патріотичних традиціях козацької держави. А, не доведи Господи, війна – ми готові стати на оборону наших земель».

Чотирирічний внучок Макар уважно слухає дідові розповіді, бо вони завжди повчальні. Особливо радіє, коли Микола Борисович розповідає вірша, написаного для нього.

«Я пишу, коли у мене є натхнення. Можу о другій ночі встати з ліжка і писати вірші. Про Макарчика віршовані рядки самі собою лягли на папір. Це – дідусів улюбленець. Він дуже розумний і кмітливий. І такий бажаний, – усміхається собі у вуса дід Микола і з превеликим задоволенням декламує вірш.

 

Сніжана БОЖОК, фото автора

 

 deklama

Микола Шевченко декламує вірші

 

Дідусева радість

 

Як сонце ранкове з’явилось на небі –

Осяяло світлом, зігріло теплом,

Весь світ обласкало у вічній потребі –

І все забуяло, розквітло кругом.

 

Як ангел прийшов уві сні до Марії

І звістку приніс їй святу,

Нарешті здійснилися дідові мрії

І внук появився жаданий в роду.

 

Неначе краплина роси на калині,

Веселкою сяє, дарує любов,

І татові, й мамі, і всій Україні

Надію щасливу віщує немов.

 

Маленький Макарчик танцює і скаче,

Бабусю хапає, ось-ось побіжить,

То сміхом заллється, то гірко заплаче,

Все хоче дістати, що близько лежить.

 

А сестри, як горлиці, в’ються над братом,

Із рук не спускають, біжать з ним гулять.

Цяцьок накупили разом із татом,

Та тільки у мами вже руки болять.

 

А дід підійшов, насупивши брови:

«Пробачте, що я вам скажу щось не так,

Та з цього хлопчиська, немає більш мови,

Зросте український і вільний козак».

 

 ***

 

Посвята рідній Україні

 

Стрункі явори понад ставом

Рядами стоять в самоті,

Неначе з військовим уставом

Присягу приймають бійці.

 

Присягу дають боронити

Від хижих північних вітрів:

Маленькі дубки та ялини

Під захистом старших братів.

 

Легенький туман накриває

Дубки, наче ненька дитя.

Соловейко їм тихо співає

Про спокій та довге життя.

 

Зростуть ті дубки незабаром –

Велетенськими стануть дуби…

Могутнім нищівним ударом

Знесуть увесь бруд навкруги.

 

Так і наша свята Україна

Знесе усю скверну в пітьму.

І стане заможна й щаслива,

Зневажаючи всяку війну.

 

А ми, українці, всі разом

Молитися будем ввесь час,

Бо з неба «Небесная сотня»

Дивитися буде на нас.

***

Схожі матеріали (за тегом)