|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 18:19 | 06.05.2020

Ольга Бувайлик Ольга Бувайлик

На «чоловічому фронті»

Про стереотипи на дорогах та дискримінацію жінок-водіїв Ольга Бувайлик із села Плоске, що на Носівщині, знає із власного досвіду. За кермом вона – майже півстоліття! Її водійське посвідчення зачаровують навіть зарозумілих даішників – 11 відкритих категорій!

prava

Далеко не кожен чоловік може похизуватися таким водійським посвідченням

 

По суті, вона може керувати будь-яким видом транспорту. Для нас це справжня дивина. А як цьому дивувалися у 70-ті роки минулого століття, коли вісімнадцятирічна тендітна дівчина прийшла працювати у колгосп не дояркою і не ланковою, а водієм вантажівки! Поява усміхненої та завжди товариської кермувальниці на «чоловічому фронті» стала справжньою несподіванкою.

 

moloda1

 

Жартували, насміхалися, не приймали у колектив… А Ольга лише мовчки виконувала свою роботу і вдосконалювала навички. Вона не лише вправно керувала ВАЗами, ЗІЛами, самоскидами, а й робила ремонти різної складності. Їй навіть пропонували працювати механіком, от тоді-то колеги-чоловіки й притихли! Соромно стало, що дівчина, яка важила, як мішок картоплі (так жартували колеги з Ольги), втерла їм носа.

 

Дівчата – на танці, а я мотоциклом на… риболовлю

 

Виховувалася Оля у родині, де було п’ятеро дітей. Батька свого не знала і ніколи не запитувала про нього у матері. Якщо наважився покинути жінку з дітьми, то навіщо їй його знати, – була переконана дівчина.

Шкільні предмети мало цікавили Олю, а от техніка – то була справжня пристрасть з юних років. Ще любила спорт. У легкій атлетиці завжди була першою. Стріляла теж найвлучніше. Часто доводилося «відстрілюватися» і за інших учасників, аби витягнути свою команду. На дівчину одягали куртку, у якій мінялися лише номери стрільців. І загальний залік, завдяки Олі, був на висоті. Вже у шостому класі наша героїня ганяла на моторці селом, а у восьмому – пересіла на «Іж-Планета».

«З дитинства обожнювала рибалку. Відрами ловила рибу. Часто без вудки. Голими руками, як кажуть, – сміється моя співбесідниця, показуючи чорно-білі світлини 70-х років минулого століття. – Дівчата-подружки на танці поспішають у клуб, а я – на рибалку мотоциклом. Кому що…».

 

«З носака як зарядила… Він і присів»

 

Якось до сусідки приїхав дядько, який працював таксистом у місті. Для села то було щось нереальне. Дівчина ходила, роздивлялася його автомобіль. Розпитувала. А всі лише посміхалися, мовляв, що то Олька вже надумала?

«Коли пішла вчитися на водія у Ніжинський навчальний комбінат, всі родичі були проти, бо не жіноча то професія. Але я була вперта, слухала їхні нотації, а робила по-своєму. Легко мені все давалося, бо техніка – то моє. Я дихаю з нею в унісон, – зізнається Ольга Василівна. – Після навчання повернулася у село і пішла працювати у колгосп імені Чапаєва, шофером вантажівки».

На різних автомобілях-багатотонниках доводилося працювати єдиній жінці-водію передового колгоспу. Спершу їй довірили потужний автомобіль УРАЛ-ЗІС – мабуть, випробовували на міцність і відданість професії. Хто бачив коли-небудь цю масивну вантажівку, розуміє, що не кожен чоловік-водій з нею впорається. А вона, хоч як важко б не було, працювала на ньому, ніколи не скаржилася на труднощі.На рівні з усіма возила пісок, торф, глину, урожай з поля… Їздила й у Білорусь по цеглу. Спочатку насміхалися колеги-чоловіки, а коли побачили, що Ольга має вищі показники роботи, ніж у них, – притихли.

«Бувало, анекдоти голосно розказували про жінок за кермом, аби мене принизити, обзивали, жартували наді мною… А якось мию руки, а позаду чоловік один підійшов – і хлясь мене по м’якому місцю. Я відійшла мовчки, виждала, доки він нахилився, аби вмитися – і з носака… як зарядила!

Він і присів… А потім, правда, хотів на мене ще руку підняти, тоді-то мої хлопці і вступилися за мене. Більше ніхто і ніколи такого не дозволяв собі. Я завжди по життю ставлю нахаб на місце. Я жінка, але багато вмію робити того, на що навіть деякі чоловіки не здатні. І не соромлюсь цього, а навпаки – пишаюся. Так склалося життя, що з чоловіком ми дуже мало прожили разом. Він пішов, коли Максимчику ще й року не було. З тих пір я справляюсь сама і не скаржусь на життя. Треба сісти за кермо трактора, зорати город чи дров нарубати – та легко! Життя навчить усьому. До речі, пиріжки я теж гарно випікаю», – сміється пані Оля.

 

На швидкій працювала, пологи приймала…

 

Чого лише не довелося побачити у житті Ользі Василівні... Та ніколи не дозволяла собі падати духом, розслаблятися і, тим більше, показувати сльози стороннім. В її практиці були і КАМАЗи, і ГАЗи, і вантажівки... Безкраї шляхи і нічні поїздки. Величезні вантажі і рівновелика кількість історій, кожна з яких потягне щонайменше на бестселер серед усіх водійських легенд.

«Сьогодні нема таких професій, які не могла б осилити жінка. Хоча я чомусь все життя дивую людей навколо. Пам’ятаю, як прийшов новий голова колгоспу Гулак, чудова людина. Він спочатку мене на нову вантажівку пересадив, а потім, коли колгосп отримав власну швидку – УАЗик, він сказав: Олю, будеш водієм швидкої допомоги. Я погодилася. За чотирнадцять років роботи на цій посаді, я стала трохи фельдшером, бо багато чого довелося побачити. Робота фельдшера швидкої – непроста, потрібно вміти миттєво приймати рішення в складній, нестандартній обстановці і умовах дефіциту часу. Звичайно, в таких ситуаціях я допомагала, чим могла. Двічі доводилося разом з фельдшером приймати пологи, бо розуміли, що не довеземо до лікарні. На щастя, чудово справилися. Навіть у газеті тоді про наш «подвиг» писали», – сміється наша героїня.

… Швидко збігли роки. Ольга Василівна самостійно виховала сина Максима, бо більше не захотіла виходити заміж. Побудувала власними силами будинок.

 

moloda2

Синочка виховувала сама, і хату будувала теж

 

Зараз серце і всі помисли вона віддає онучкам Софії і Єлизаветі, дбає, щоб зростали роботящими, добрими, вміли поважати старших. І бабусина школа дає хороші результати.

Більше всього дівчата тішаться, коли бабуся виганяє з гаража свій Chevrolet Aveо. Вправності і шоферській майстерності 63-річної Ольги Бувайлик й досі дивуються мешканці Плоского. Вона ніколи не порушить правила дорожнього руху, не перевищить швидкості. Це для неї – табу, вироблене багаторічною водійською практикою.

 

shevrolet

 

А місцеві рибалки готові купувати улюблені цукерки нашої героїні «Червоний мак», аби вона поділилася секретами свого улову. Бо пані Оля – й досі вправний рибалка, хоча руками вже риби не ловить. Віддає перевагу вудкам.

 

rybalka

 

«Я мрію купити собі нового мотоцикла, аби їздити на рибалку, бо машину шкода по кущах «вбивати». Я її бережу. До речі, я ніколи не шкодувала про те, що обрала, як кажуть, не жіночу професію. Але з внучками люблю пожартувати, мовляв, вчіться, дівчатка, бо будете як бабця, трактористками. А вони аж заливаються, так їм смішно», – Ольга Василівна ніжно обіймає Лізуню, яка швиденько вмощується біля бабусі на водійське місце у тракторі.

 

lizochka

Лізочка обожнює бабусю

 

– Моя бабуся – найкраща у світі!, – констатує дівчинка. І ми їй, беззаперечно, віримо…

 

Сніжана БОЖОК, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)