Вранці 23 вересня російський військовий вертоліт Мі-8, що прилетів із боку Калінінградської області, увійшов у повітряний простір Польщі поблизу Бранево. За повідомленнями польської сторони, порушення тривало близько 42 секунд, а глибина проникнення становила приблизно 300 метрів.
У відповідь польські військові підняли винищувачі та привели відповідні сили протиповітряної оборони у стан підвищеної готовності. Польське командування розглядало інцидент як чергову перевірку реакції східного флангу НАТО.
Саме такі епізоди становлять для Альянсу окрему проблему. Вони можуть бути короткочасними, не супроводжуватися прямою атакою і водночас вимагати миттєвого рішення. Військовим доводиться одночасно оцінювати рівень загрози, не допустити помилкової ескалації та продемонструвати готовність захищати повітряний простір.
Увечері увага перемістилася до Німеччини. В аеропорту Берлін-Бранденбург після повідомлення про невідомий безпілотний об’єкт тимчасово припинялися польоти. Рейси затримувалися, а частину повітряного руху довелося організовувати в іншому режимі.
Цей випадок також продемонстрував нову особливість сучасної безпеки: навіть невеликий безпілотник може створити серйозні наслідки для критичної інфраструктури. Водночас походження конкретного апарата та його можливі цілі не варто встановлювати без результатів офіційного розслідування.
Ще до повномасштабного вторгнення російська авіація регулярно створювала проблеми для української системи контролю повітряного простору. Лише за перше півріччя 2021 року Повітряне командування «Схід» повідомляло про 34 спроби порушення порядку використання повітряного простору. Окремі російські військові літаки також заходили в закриті для польотів райони поблизу Криму та українського узбережжя.
Є ще одна деталь, яка робить нинішню ситуацію особливо схожою на український досвід. Росія вже розбудовує військову інфраструктуру поблизу північних кордонів НАТО. Західні аналітики фіксують будівництво та розширення військових об’єктів, зокрема казарм, складів і майданчиків для техніки. Водночас це ще не означає, що москва вже створила там повноцінне ударне угруповання. Значна частина російських військ залишається залученою у війні проти України. Йдеться насамперед про створення інфраструктури, яка в разі ухвалення політичного рішення дозволить швидше перекинути та розгорнути значні сили.
Але інфраструктура — лише одна частина цієї картини. Паралельно Росія випробовує реакцію країн НАТО за допомогою інших інструментів. Порушення повітряного простору, наближення військової авіації до кордонів, польоти безпілотників і розвідувальна активність дозволяють перевіряти, наскільки швидко реагують системи спостереження та протиповітряної оборони, які рішення ухвалюють військові та де проходить межа допустимого для Альянсу.
Саме така комбінація — підготовка інфраструктури, поступове нарощування військових можливостей і паралельне випробування реакції сусідів — особливо важлива в українському контексті. Подібну послідовність Україна вже бачила напередодні 24 лютого 2022 року.
Росія не створила угруповання для вторгнення за кілька тижнів. Військова інфраструктура біля українських кордонів розбудовувалася роками, а у 2021 році москва почала значно активніше нарощувати особовий склад, техніку та логістичні можливості. Навесні того року, за оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), Росія зосередила біля України понад 100 тисяч військовослужбовців. Супутникові знімки водночас фіксували розгортання техніки та польових таборів.
Восени 2021 року цей процес продовжився. Аналітики CSIS та інших західних дослідницьких центрів звертали увагу на переміщення російських військ, накопичення техніки та розгортання нової інфраструктури поблизу України. Окремі райони, зокрема поблизу Єльні, поступово перетворювалися на важливі пункти концентрації російських сил.
Водночас військове нарощування супроводжувалося активністю в повітряному просторі та розвідувальними діями. Ще до повномасштабного вторгнення російська авіація регулярно створювала проблеми для української системи контролю повітряного простору. Лише за перше півріччя 2021 року Повітряне командування «Схід» повідомляло про 34 спроби порушення порядку використання повітряного простору. Окремі російські військові літаки також заходили в закриті для польотів райони поблизу Криму та українського узбережжя.
Тобто спочатку створюється можливість для швидкого розгортання, потім нарощуються сили, техніка та логістика, а паралельно перевіряється реакція країни, проти якої потенційно може бути застосована ця сила. У 2021 році цей процес теж не виглядав як один одномоментний крок до війни. Москва могла пояснювати переміщення військ навчаннями, перевіркою боєготовності або реакцією на дії НАТО. Окремі польоти чи інші провокації можна було сприймати як черговий епізод. Проблема полягала саме в тому, що всі ці сигнали потрібно було оцінювати не окремо, а в сукупності.
Саме тому нинішнє будівництво російської військової інфраструктури біля НАТО не варто розглядати ізольовано. Воно саме по собі не доводить підготовку Росії до нової війни. Але якщо одночасно з розбудовою військових об’єктів відбуваються порушення повітряного простору, розвідувальні польоти безпілотників та інші форми тиску, це вже нагадує сценарій, який Україна проходила напередодні повномасштабного вторгнення.
Для України подібна проблема не є новою. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії українські військові вже спостерігали за поступовим нарощуванням російського угруповання. Розвідка передавала інформацію про переміщення та концентрацію сил, однак військовому керівництву доводилося приймати рішення в умовах неповної інформації.
Особливо важливі в цьому контексті спогади генерал-лейтенанта Сергія Наєва, який у той період відповідав за значну частину підготовки українських сил оборони.
За його словами, військове командування регулярно отримувало інформацію про концентрацію російських військ на різних напрямках.
«Ми отримували відповідні розвідувальні дані, в яких було вказано, що противник накопичує сили на тому чи іншому напрямку, але не вказувалося, що противник вже завершив створення ударних угруповань», — згадує генерал Наєв.
Ця деталь є принциповою. Наявність великої кількості військ біля кордону ще не давала можливості з абсолютною впевненістю визначити момент переходу від підготовки до безпосереднього наступу. Від командування водночас вимагалося не допустити передчасних дій, але й не втратити дорогоцінний час.
За спогадами Наєва, ситуація стала значно зрозумілішою після подій 19 лютого, коли на окупованій території Донбасу розпочалася масштабна евакуаційна кампанія. Для українського військового керівництва це стало одним із додаткових сигналів про те, що Росія та контрольовані нею сили переходять до наступного етапу підготовки.
Найважливіший висновок українського досвіду полягає в тому, що велика війна не починається в момент, коли перші ракети перетинають кордон. До цього роками можуть накопичуватися військова інфраструктура, сили, техніка, розвіддані та досвід проведення гібридних операцій.
Ті самі російські військові та політичні механізми, які були задіяні у підготовці агресії проти України, нікуди не зникли. Тому сьогодні важливо уважно стежити не за одним окремим інцидентом, а за тим, як змінюється вся сукупність сигналів: де Росія будує нові військові об’єкти, куди переміщує сили, як використовує авіацію та безпілотники, які можливості створює для майбутнього розгортання військ і як реагує на дії країн НАТО.
Чи означає це, що Росія вже готує вторгнення до країн Балтії? Самі по собі наведені факти цього не доводять. Але український досвід показує інше: недооцінювати послідовне накопичення таких сигналів також небезпечно.
Саме тому ми й надалі будемо стежити за розвитком подій, військовою активністю Росії та оцінками західних аналітичних центрів. Адже головне питання зараз не лише в тому, що Росія робить сьогодні, а й у тому, які можливості вона створює на завтра.
Руслан БОРТА
342
