У Чернігові 81-річна Анастасія Денисюк стала справжньою місцевою легендою. Вона прокидається о другій ночі, коли місто ще спить, щоб встигнути замісити тісто і спекти свіженькі смачні пиріжки. Адже вже понад десять років пані Анастасія продає свою випічку біля Чернігівської міської лікарні №1. А почалося все у 2015-му році, коли її старший онук Ярослав вирушив у зону АТО. Аби повністю зібрати й екіпірувати хлопця, бабуся без вагань віддала всі свої «гроші на похорон». Нині ж майже щодня вона готує випічку за фірмовим рецептом, аби підтримати українських захисників на передовій.
Анастасія Денисюк родом із Вінницької області. Колись потрапила до Чернігова по розподілу після навчання. За фахом кухар, все життя пропрацювала за спеціальністю в дитячих садочках міста.
Жінка згадує: колись працювала у дитячому садку, бували настільки скрутні часи, що малечі не було з чого зварити компот.
«Я працювала кухарем в їдальнях у садочках. Спершу в садочку №44 від нашого м’ясокомбінату, а потім завідуюча переходила в садок «Золота рибка» №76 і мені запропонувала піти з нею. Пам’ятаю, такі часи були, що не було з чого компоту зварити дітям. А на теперішній П’ятницькій вулиці такі яблуні росли гарні. І я оце йду на роботу о 5 ранку, назбираю яблук – і з них варю дітям компот», – згадує жінка.
Після виходу на пенсію пані Анастасія жила звичне життя. Раніше своєю випічкою частувала рідних і близьких. А сім’я в неї велика: двоє дітей, внуки і вже аж п’ятеро правнуків. Двоє онуків, Ярослав та Микола, зараз захищають рідну землю на Сході. І саме через них бабуся почала торгувати своєю випічкою.
З 2015 року, коли вже тривала агресія росії проти України, пенсіонерка почала продавати пиріжки. Усі зароблені гроші, включно із відкладеними «на похорон» заощадженнями, вона віддала на екіпірування для військових.
«Так прийшлося. Коли почалася АТО на Сході, мій внук Ярослав був контрактником, – розповідає пані Анастасія. – Тоді вони були не дуже забезпечені. Що там казати, бідували наші хлопчики тоді. Не було ніякої екіпіровки. А в мене гроші на похорон були відкладені, тож я все хлопцям віддала. Потім посилки збирали різні, відправляли їм – бувало, по 50 кг одна важила. У 2022 році менший внук Микола вступив у військовий виш, і зараз вже офіцер. Обоє хлопців десь на Сході воюють».
Тож випічка стала і заробітком, і способом підтримувати захисників. Навіть під час найважчої облоги Чернігова у 2022 році робота на кухні не зупинялася. Ця родина допомагає армії від перших днів війни, і продовжує це робити дотепер.
Анастасія Денисюк каже, що допомагає як чернігівським волонтерам , так і намагається задонатити на всеукраїнські волонтерські організації. Особливо тим, які збирають на дрони.
«Я нашим чернігівським волонтерам даю гроші, і коли бачу збори по телевізору, ото кружечок з кюар кодом, коли на дрон збирають, то прошу доньку чи внуку задонатити. А я гроші даю. Бо в мене телефон кнопочний, так я не можу сама», – продовжує жінка.
Сьогодні випічку бабусі Анастасії знає ледь не кожен чернігівець. Вона в неї завжди свіжа і смачна. Секрет її пиріжків – у фірмовому здобному тісті, яке за консистенцією нагадує великодню паску. Начинки жінка ніколи не шкодує, кладе її з лишком. Ота й начинки різноманітні, пече з маком, вишнями, чорницею, картоплею, лівером, капустою, рисом, сливами, полуницею та яблуками. Найбільший попит серед чернігівців мають солоні пиріжки, хоча солодка випічка теж швидко розходиться.
За день жінка випікає до 30 пиріжків. Продає їх усі до останнього, адже переконана: завтра людям потрібно пропонувати лише свіже. Останніми роками через здоров’я взимку на вулиці вже не стоїть, але в теплі сезони щодня, окрім вихідних, її можна побачити на зупинці біля Чернігівської міської лікарні №1. Основними клієнтами є люди, які повертаються з місцевої поліклініки, або які йдуть вранці на роботу. Також у бабусі є свої постійні клієнти.
«Я встаю о 2-й годині ночі, замішую тісто, щоб встигло підійти, а потім вже починаю формувати пиріжки і пекти. Рецепт пиріжків фірмовий, тісто роблю як на паску. Печу небагато, солоних трохи більше, солодких – менше, – продовжує жінка. – Кожен раз по-різному. І вже о 7.30 я тут зі свіжою випічкою. Люди йдуть на роботу, то беруть. Хтось з лікарні йде – купує. Зазвичай першими розкуповують з солоною начинкою, тому їх роблю більше».
Пані Анна завжди виходить торгувати в унікальному вбранні – старовинній вишиваній сорочці своєї матері.
Попри поважний вік і втому, жінка продовжує свою працю. Вона каже, що мусить заробляти, аби й надалі купувати продукти для випічки та передавати допомогу волонтерам задля наближення перемоги та повернення її онуків додому.
Марія Пучинець, фото і відео автора
786
