Поліцейський на псевдо Майор родом із Чернігівського району. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист рідної землі — служив у роті поліції особливого призначення, боронив Чернігів, пройшов через запеклі бої. Він брав участь у боях у Киїнці, де втратив побратимів – тоді російський удар з реактивної системи «Смерч» обірвав життя чотирьох чернігівських поліцейських.
Згодом він долучився до стрілецького батальйону поліції Чернігівщини. Уже як старший бойової групи отримав складне й надзвичайно ризиковане завдання – зайти в оперативне оточення ворога, щоб врятувати групу українських артилеристів.
Дорогою бронемашина підірвалася на міні. Бійці зазнали контузій, але не відступили. Дісталися до позиції, евакуювали артилеристів і… самі залишилися замість них — у повному оточенні ворога.
Наступні 10 діб стали справжнім випробуванням на витривалість і силу духу. Без належних запасів, без укриттів, під постійною загрозою штурмів вони тримали позицію і вели бій.
– Коли наша бронемашина підірвалася, ми з побратимами отримали акубаротравми. Але дісталися до артилеристів і витягнули їх. Самі залишилися у повному оточенні утримувати позицію та відбивати атаки ворога. Без запасів: усе згоріло разом із машиною. Їжу нам скидали з дронів — переважно ковбасу, батончики. Воду часто збирали дощову, очищували фільтрами. Бувало, що по дві доби сиділи без води. У такому режимі трималися 10 діб. Знищили 11 російських піхотинців. Коли ворог почав стягувати сили, стало зрозуміло — потрібно виходити. Йшли майже наосліп. Ворог уже готувався до штурму. Нам пощастило – вийшли вчасно, – розповідає Майор.
Вночі, буквально навпомацки, між бойовими порядками противника, чернігівські бійці стрілецького вирвалися з кільця. Два кілометри долали дві години — під загрозою викриття щосекунди. І все ж змогли повернутися до своїх.
– Бойове братерство — це 90% успіху під час виконання завдань. Ти можеш бути добре навчений, мати досвід, але якщо поруч немає надійних людей — шансів значно менше. Ми трималися саме завдяки один одному. Кожен знав: його не залишать, прикриють, витягнуть, допоможуть. Це дає сили навіть тоді, коли вже, здається, їх немає.
У найважчі моменти, коли закінчуються ресурси, а ворог тисне з усіх боків, саме довіра між побратимами стає тією невидимою опорою, яка тримає бійців на позиціях. Там, де є справжнє братерство — є витримка, злагодженість і, зрештою, перемога.
Двічі Майор заходив у райони, де ворог здійснив прорив, і ніс службу в безпосередній близькості до російського штабного пункту – всього за 200 метрів. Без їжі, без води, без облаштованих позицій — у імпровізованих норах. Перший раз — 18 діб, вдруге — майже місяць. Його група передавала інформацію про переміщення і накопичення ворога, допомагаючи знищувати його силами аеророзвідки та ударних дронів.
Попри всі випробування, найсильнішою його опорою залишаються рідні.
– Найбільше мене мотивує думка про дітей і родину. Хочу, щоб вони жили в мирі, не знали, що таке війна і вибухи. Заради цього варто триматися.
