Ця невеличка історія з колгоспного життя 1952 року якнайширше розкриває таке явище, як рабство ХХ-го століття. У Чернігові в мікрорайоні Бобровиця, який в ті часи ще був селом, до 1970-х років існував колгосп імені Восьмого березня. Пізніше його перейменували в колгосп імені Калініна – того самого Михайла Калініна – соратника Сталіна, який ініціював у 1930-40-х роках масові репресії.
Лист виконкому обласної ради до виконкому міської ради щодо втечі колгоспників на роботу в місто
Список селян, які втекли у місто
Як свідчать витяги з архівних документів, самовільно залишити колгосп у той час ніхто не міг, задля цього потрібен був дозвіл керівництва та неабиякий блат або ж поважна підстава. Втім, винахідливі українці знаходили різні шляхи для втечі з колгоспного раю. Так, у 1952-му році чотирнадцять бобровичан знайшли собі роботу у місті та пішли з колгоспу. З цим не змирився голова і почав вимагати, аби людей повернули. Справа дійшла аж до виконкому Чернігівської обласної ради депутатів трудящих, який дав вказівку підприємствам на звільнення всіх зазначених у списках селян і повернення їх до колгоспів. Деякі керівники виконали вказівку і звільнили людей, а інші змогли відстояти своїх робітників, і вони залишились працювати у місті.
Звільнення з роботи колишнього колгоспника, який влаштувався працювати на аптечний склад
А цього селянина на вимогу голови колгоспу звільнили з хлібокомбінату та повернули в село
Таким чином вся колгоспна система фактично трималася на примусовій рабській праці українців, які тривалий час працювали за трудодні та шматок хліба. Новітнє кріпацтво радянський союз спромігся скасувати лише у 1976-му році, коли селянам видали паспорти і дозволили переміщатися країною самостійно.
Віталій НАЗАРЕНКО
