Для дискусії про роль української мови були запрошені столичні спікери: Тетяна Череп-Пероганич – українська поетеса, журналістка, перекладачка, громадська діячка, лауреатка національних та міжнародних премій, членкиня Національних спілок письменників, журналістів, краєзнавців України, відома волонтерка; Юрій Пероганич – український громадський діяч у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, культури та освіти, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, співзасновник організації «Вікімедія України»; Світлана Мирвода – народна артистка України, українська бандуристка, лауреатка Всеукраїнських фестивалів, активна громадська діячка; Євген Букет – український краєзнавець, журналіст, головний редактор газети «Культура і життя», член правління Національної спілки краєзнавців України, Почесний краєзнавець України, член Національних спілок письменників та журналістів України. У дискусії з експертами й місцевими учасниками заходу взяла участь й Ангеліна Зарубіна, уродженка Ярославки Бобровицької громади, викладачка Бобровицької школи мистецтв, відома в Україні виконавиця автентичних пісень.
У вступному слові директор бібліотеки Леся Циба пояснила, чому потрібні такі бібліотечні заходи за участю фахових спікерів, що глибоко працюють над значенням української мови навіть у важкий воєнний час, коли відважним захисникам, буває, не до мови, бо на їхні голови сиплються смертельні снаряди й ракети. Одначе дуже багато людей не може жити без паперових сторінок, які зберігають в собі цікаву і корисну інформацію. Книги покращують словниковий запас людини та розвивають фантазію. Книги відкривають нам очі на багато речей. З ними можемо прожити мільйони життів. Книга допомагає знайти сенс життя і вибрати свій шлях розв’язання давніх проблем.
Про значення української книги для життя людини говорила спікерка дискусії на тему мови, яка впливає і на шлях до перемоги, українська поетеса й журналістка Тетяна Череп-Пероганич. Підтверджуючи велике значення рідної мови в житті людини, вона розповіла, як наші відважні захисники приходять до неї вчити українську мову, бо в російських школах на території України її не вчили, і в побуті спілкувалися лише чужоземною – здавна так велося. І їхні батьки, дідусі й бабусі не співали їм українських пісень, не розповідали казок українською, бо й на роботі доводилося дотримуватися вказівок обов’язкового офіційного діловодства російською мовою. Ці пробіли в навчанні української мови в школі і побуті відчули в ході війни з «братнім» народом. Де й поділась мода спілкуватися «великою» російською мовою! Хоча ця мода досі підтримується навіть у столиці України, куди останнім часом приїхало багато переселенців із східних і південних областей. А дехто й принципово демонструє свою російську говірку, придумуючи й виправдання, мовляв, цією мовою їхні діди-прадіди розмовляли. У переучуванні, на думку поетеси, велику роль відіграє україномовна поезія. Для підтвердження сказаного, прочитала кілька віршів на тему кохання. Як мелодійно й сердечно прозвучало це рідною мовою! Зачаровують такі вірші й тих військових, які приходять до поетеси поглиблювати українську мову, заодно вчать напам’ять і вірші про кохання.
Подорожуючи також Європою, наша землячка помітила, як там збільшується зацікавленість вивченням української мови. Натомість дивує те, що навіть українські вчителі, переважно у великих містах, на перервах у школах і вдома говорять здебільшого російською. На них рівняються й учні.
Тему української мови в реаліях війни продовжив Юрій Пероганич. Він навів конкретні приклади, коли видатні українські діячі, знамениті прозаїки й поети досконало володіли російською мовою, але не хотіли нею розмовляти, і твори свої безсмертні писали рідною українською мовою. Хоча російськомовних читачів було значно більше, та й зараз їх більше в Європі та за її межами. Але справжні патріоти рідної мови знаходять теми і вдосконалюють свій Божий дар, щоб українська поезія й проза були на вищому рівні, ніж творчість розкрученого «брата» чи «сестри». Українським майстрам слова необхідно пам’ятати й те, що українське суспільство живе в кровопролитних умовах протистояння з лютим ворогом, що теж впливає негативно на розвиток таланту й чистоти української мови. Ця проблема була порушена і в дискусії спікерів. Адже від забруднення літературної мови застерігала й Ліна Костенко: «Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках».
На превеликий жаль, серед «бендюжників від слова» зустрічаються й неповнолітні. Щодо причин і як із ними боротися – прозвучали різні пропозиції. Одна з них: у всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас часто переходить у фактор відчуження, гидючих суперечок, що запозичують і діти. Як і матюки – часто й від батьків.
Про те, як позитивно впливає на розвиток мови «Вікімедія України» – повідав її співзасновник Юрій Пероганич.
Головний редактор газети «Культура і життя» Євген Букет у дискусії назвав вину не тільки батьків у проявах матюччя серед дітей. Багато поганого діти черпають у соцмережі, яка дуже рясно наповнена лихослів’ям, причому надто гидючим. Ще й розповідями про все найгірше в країні. З цим можна й погодитись, але з одним уточненням: все погане й гидюче творять-то передусім дорослі, вони ж і матюками обкладають ними ж зроблене. І виправдання стандартне: війна винна, ситуація надто паршива. Але хіба тільки зараз така ситуація склалася, хіба тільки зараз гинуть наші люди на війні?
Певну розрядку у мовних дискусіях зробила знавець фольклористики Ангеліна Зарубіна. Вона не лише розповідала, а й давніми піснями демонструвала північне, київське, сіверське наріччя, розповідала, як вони формувалися, і чия це заслуга. Ні, не сучасних вчених-дослідників: це творили прості бабусі – самородні співуні, які передавали свою творчість наступникам. За останнє сторіччя ці зв’язки перериваються. Друзі ж бібліотеки зачаровано слухали давні пісні, погоджувалися з Ангеліною щодо її досліджень місцевого пісенного наріччя, зокрема і її рідної Ярославської говірки, присутні доповнювали власними знаннями зі своїх сіл.
Закінчила цікаву тему про роль української мови в реаліях війни народна артистка України, українська бандуристка Світлана Мирвода. Вона єдина в Україні артистка, яка поєднує два жанри: бандуристки та естрадної співачки. Ту роль української мови в нашому тяжкому житті співачка продемонструвала цікавими фактами й гарними піснями. Бурхливими оплесками зустрічали її пісенні виконання учасники бібліотечного заходу. Своїм талановитим артистизмом вона запалила присутніх до відродження нашої нематеріальної спадщини, дала відповідь на звичайне: чому потрібно знати своє і передавати ці знання наступним поколінням?
Столичним і місцевим спікерам подякувала за проведення у бібліотеці цікаво-пізнавальної дискусії заступниця Бобровицького міського голови Юлія Петренко. Директорка бібліотеки Леся Циба подарувала спікерам власні вироби на дереві. Гості були вражені такою майстерністю керівниці звичайної бібліотеки. Вони залишили в Бобровиці й свої пам’ятні подарунки. А ще – незабутні фото на згадку.
Григорій ВОЙТОК
