Оксана Марченко з села Лукашівка майже три роки намагається витребувати у Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» документи, які підтверджують законність їх діяльності. Жінка вирішила подати позов, аби захистити свої права як споживача. Та в газовій службі не чекали на рішення суду, а вирішили питання кардинально: відірвали трубу, через яку подавався газ до її будинку, і проклали нову в обхід. Тепер для відновлення газопостачання у пані Оксани вимагають чималі кошти – як за нове підключення до мережі.

Світлана в дитинстві любила «лікувати» ляльок, гралася з подружками в лікарів, «лікували» одна одну та іграшки, перев’язували подряпини, прикладали листки подорожника до ран, витягували скабки та готували смачні малинові мікстури.

Її викрали. Її звинувачували. Її намагалися зламати. Але вона повернулася – живою, сильною і з новим сенсом життя.

Йому 84 роки, але події літа 1986-го він пам’ятає в деталях. Анатолій Михайлович Лігун, голова Чернігівської обласної організації Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України», сьогодні очолює когорту людей, чиї ряди невблаганно рідшають. В ексклюзивному інтерв’ю він розповів про те, як працювали «під танками» на четвертому енергоблоці, чому в Чернігові та області влада не попередила людей про трагедію, а номенклатурні чиновники поспіхом і в надзвичайній секретності евакуйовували свої родини, та як виживає організація сьогодні. Його історія – це не лише про радіацію, а й про те, як система кидала людей у пекло, а потім намагалася стерти їхні імена з історії. Про те, як сучасна влада нехтує гарантованими правами тих, хто врятував світ від небезпечного атома.

У ці поминальні дні, коли небо над Чернігівщиною стає прозорим від тихих молитов, а думки мимоволі линуть до тих, хто відійшов у вічність, особливого змісту набуває дорога між Козельцем та Бобровицею. Саме тут, уздовж проїжджої частини, розгорнулася жива сторінка пам’яті – липова алея, закладена Леонідом Яковишиним.

Колишня доярка Людмила Митькевич із Авдіївки, що на Куликівщині, – не просто відома волонтерка, а ще й багатодітна мама. Родом пані Людмила з Ковчина. Коли ж переїхала до Авдіївки, то продала зароблений пай і за отримані кошти купила дітям будинок.

Останні два тижні у Срібнянській громаді, що Прилуччині, не вщухають пристрасті щодо проблеми з похованням мобілізованого уродженця Карпилівки, який потрапив у полон до росіян, – 55-річного Володимира Сребродольського. У полоні той наговорив такого, що тепер рідні загиблих воїнів не можуть йому пробачити. Кажуть, таку людину не можна ховати з почестями, як інших захисників. На Срібнянщині Сребродольського добре знали ще до війни, тому вважають, що він міг говорити щиро.

Віднедавна в Новгороді-Сіверському вулиці Суворова – зась! З топонімічної карти козацького міста пішов геть жорстокий кат українців – московитський генералісимус.

У великодні дні особливого значення набуває хліб – символ життя, єдності та духовного відродження. Саме тому Ріпкинський хлібокомбінат, що вже понад три десятиліття працює під керівництвом Тетяни Примаченко, стає справжнім осередком громади. Тут випікають, окрім інших виробів, паски до свята, використовуючи лише натуральні інгредієнти: воду, борошно, сухе молоко, яйця, родзинки, цукор, ванільний цукор, сіль та дріжджі. Ніяких домішок і жодних компромісів із якістю – лише чиста традиція, яка зберігається ось вже понад три десятки років.

Над Комарівкою розлився великодній передзвін, але цьогоріч він звучав інакше: чистіше, рідніше. Вперше свято Перемоги життя над смертю громада зустрічала з українською мовою на вустах священника.

На Чернігівщині 350 пасок випікли для захисників у родинній пекарні «Паляниця».

Після підвищення на 30 відсотків зарплат педагогічним і науково-педагогічним працівникам в Уряді анонсували додаткові 20 відсотків до посадового окладу, виплачувати які мають вже з 1 вересня 2026 року. У міністерстві освіти стверджують, що це – частина раніше запланованих змін. У МОН пішли далі і запропонували у профільному комітеті інтегрувати надбавку за престижність праці в посадовий оклад. Станом на зараз розмір цієї виплати часто залежить від рішень на місцях (від 5 до 30%) та спроможності бюджетів громад. У Міносвіти пропонують зробити її частиною окладу – гарантованою виплатою, а не змінним складником. От тільки проблема в тому, що ця гарантована виплата ляже на плечі громад. Для більшості рад Чернігівщини це завдання виконати неможливо, як неможливо отримати цифру п’ять, додавши два до двох.

Начальниця відділу освіти Ічнянської міської ради місяць як не може потрапити на прийом до голови. Не на каву з цукерками, а задля вирішення практичних питань освіти в громаді. Олена Бутурлим відмовляється без будь-яких пояснень приймати свою підлеглу Ларису Реус. Ба навіть більше: керівниця освітнього відділу переконана, що голова громади робить все задля того, щоб вижити її з займаної посади, створюючи нестерпні умови праці. Підозрює, що все через її самостійну позицію як депутата. Колегу по освіті підтримують і інші освітяни: хтось тихо співчуває, а хтось уголос заявляє про мобінг (цькування) з боку голови.

Напередодні Великодніх свят у Чернігові, у Центрі культури і мистецтв мікрорайону Шерстянка, провели благодійний ярмарок. Він об’єднав усі освітні, культурні та медичні заклади цього району. Завдяки небайдужим було зібрано майже 20 тисяч гривень на підтримку військових, які перебувають на реабілітації та лікуванні.

Повертаючись із відрядження в Чернігів і не доїжджаючи трохи до села Снов’янка, ледь не проскочили чоловіка, який стояв на узбіччі з кошиками. Повернулися. Познайомилися. Розговорилися.

Сьогодні, 7 квітня, з самого ранку під ударом ворожих дронів перебувають Прилуки та Новгород-Сіверський.

Ніжинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки запрошує юнаків та дівчат, які прагнуть здобути престижну освіту, стати професійними військовими та зробити свій внесок у захист України, вступати до вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ) та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.

На минулих вихідних до Вербної неділі у Стольному Менської громади організували і провели благодійний ярмарок, на якому зібрали 28 тисяч гривень на потреби Збройних Сил України.

Світ сьогодні непростий. Війна, тривоги, втрати, невизначеність… У такі моменти легко повірити, що змінити щось на краще майже неможливо. Але варто озирнутися – і стає зрозуміло: зміни вже поруч. Вони не завжди гучні чи помітні. Вони народжуються у щоденних вчинках – простих, але щирих.

«Кролики – це не тільки цінне хутро, а й три-чотири кілограми дієтичного м’яса, що легко засвоюється». І хоча ця фраза прозвучала вперше у гумористичному номері наприкінці 80-х років дуету Володимира Данильця та Володимира Моїсеєнка, у цих словах є істина. Бо у цьому короткому вислові – вся значущість цих пухнастих звіряток, якщо вести мову в контексті домашнього господарства. На жаль, багато власників відмовилися від вирощування цих тваринок. І все тому, що ці звірки масово хворіють «кролячою» хворобою. Та знавці, які серйозно займаються вирощуванням кролів, упевнені, що такої недуги можна позбутися за умови усунення першопричин небажаного захворювання. Про це ми дізналися, спілкуючись із фахівцями своєї справи.