У Борзнянському районному суді Чернігівської області відбулося чергове засідання у резонансній кримінальній справі щодо майнового комплексу в селі Плиски. Як представниця потерпілої сторони свідчення надавала голова Плисківської сільської ради Марина Вірко. Проте її виступ викликав чимало запитань у сторони захисту: від читання готових тез із папірця до раптової амнезії щодо ключових рішень та зв’язків із ініціатором цієї справи — одіозним столичним функціонером Михайлом Голицею.
Допит за готовим сценарієм
З перших хвилин допиту Марина Вірко дала зрозуміти, що без підготовки говорити не готова. Посилаючись на те, що «минули роки», сільська голова дістала заздалегідь написаний текст.
«Я хочу повідомити вам те, що мені відомо, я викладу все це — я написала собі, щоб, не дай Бог, не ввести в оману суд і користуватися лише тим, що я знаю», — відразу попередила очільниця громади.
З цього аркуша Вірко зачитала хронологію подій: у серпні 2025 року до сільради надійшов запит з Офісу Генерального прокурора щодо кримінального провадження, відкритого ще наприкінці 2023 року. Мова йде про майстерню за адресою вулиця Незалежності (колишня Леніна), 6В, яка наразі перебуває на балансі ТОВ «Плиски-Агро».
Обвинувачення наполягає, що вказане нерухоме майно колишнього Борзнянського РП «Райагротехсервіс» нібито було «безхазяйним», а керівництво «Плиски-Агро» заволоділо ним незаконно. Директору підприємства Валентину Бідному інкримінують шахрайство (ч. 3 ст. 190 КК України). За версією слідства, очільник підприємства підписав довідку, що майстерня перебувала на балансі, на підставі чого у 2014 році було оформлено право власності.
Сільрада в особі Марини Вірко миттєво визнала себе «потерпілою стороною», заявивши, що громаду позбавили можливості взяти майно собі на баланс та отримувати від нього прибуток.
Марині Вірко зовсім нічого не відомо про присвоєння поштової адреси згаданій майстерні, а саме – Незалежності, 6В. Також голова сільської ради, попередньо будучи директором Плисківського будинку культури, не памʼятає голову громади – Голицю І.В., за сумісництвом покійного брата Михайла Голиці.
Тінь Михайла Голиці та спільні адвокати
Справжній іспит для Марини Вірко розпочався під час запитань сторони захисту. Захисник прямо запитав, у яких стосунках очільниця громади перебуває з Михайлом Миколайовичем Голицею — відомим уродженцем Плисок, а в минулому — впливовим та одіозним столичним чиновником часів мерства Олександра Омельченка (екс-керівник Департаменту будівництва та житлового забезпечення КМДА та екс-президент ХК «Київміськбуд»).
Саме Михайло Голиця є офіційним заявником та фактичним ініціатором цього кримінального провадження проти директора «Плиски-Агро». Марина Вірко спробувала назвати ці стосунки «виключно діловими», проте захист навів залізобетонні факти координації дій.
Зокрема, сторона захисту відмітила, а суд звернув увагу на цікавий збіг: офіційна електронна адреса адвокатеси Людмили Олекси, яка представляє інтереси сільради та Марини Вірко, повністю ідентична поштовій скриньці (oviduy@ukr.net), вказаній у цивільних позовах самого Михайла Голиці до директора «Плиски-Агро». Ба більше, у системі «Прозоро» було виявлено закупівлі юридичних послуг саме у Людмили Олекси на суму 600 тис. грн. у 2025 – 2026 роках.
Вибіркова «економічна вигода»
Коли мова зайшла про конкретні цифри, «державницька» позиція голови громади помітно похитнулася. Заявляючи про збитки бюджету через те, що майстерня належить «Плиски-Агро», Марина Вірко не змогла назвати бодай приблизну суму цих збитків.
Сторона захисту наголосила, що позиція голови громади Вірко сповнена протиріч щодо «економічного ефекту», який наче шукає сільрада. У ході допиту в суді стало зрозуміло, що підприємство «Плиски-Агро» було готове платити в бюджет громади 200 тисяч гривень на рік за оренду земель навколо цієї виробничої бази. Натомість сільська рада безкоштовно передала ці ділянки поруч у приватну власність підставним фізичним особам, через яких коштовні земельні ділянки опинилися у власності самого Михайла Голиці, що здає свою нерухомість в оренду ФГ «Плисківське», яким раніше сам і володів.
На пряме запитання, де ж тут логіка та вигода для громади, Марина Вірко відрізала: «Я не пам’ятаю кадастрових номерів, територія занадто велика». Не змогла вона згадати і результати обшуків та слідчих дій, які проводилися у цій справі наприкінці 2024 року.
Судова іронія…
Найбільш пікантним та промовистим контекстом цього процесу є сама постать Марини Вірко в стінах Борзнянського суду. Виступаючи в ролі «потерпілої» від нібито шахрайських дій аграріїв, очільниця Плисківської громади скромно промовчала, що сама має кримінальний шлейф.
Марина Вірко вже вислухала власний обвинувальний вирок і сама засуджена за шахрайство. Що найцікавіше — кримінальну справу проти неї розглядав той самий Борзнянський районний суд у повному складі його суддів, а заявником був той самий Михайло Голиця.
Тож коли засуджена за шахрайство голова сільради, читаючи з листочка, звинувачує місцеве успішне підприємство у аналогічному злочині, це виглядає як заздалегідь спланована акція, мета якої далека від захисту інтересів територіальної громади. Керівництво агропідприємства говорить відверто – мова йде про рейдерство, кінцевою метою якого є загарбання виробничого майданчика господарства. Той факт, що у цьому провінційному процесі задіяний Офіс генерального прокурора вказує на непростий характер справи.
Нагадаємо, 12 березня 2026 року суддя Борзнянського районного суду Владислав Ріхтер виніс рішення у справі №730/1229/23, яке юристи вже встигли охрестити «юридичним нонсенсом». Суд задовольнив позов відомого столичного забудовника Михайла Голиці, скасувавши право власності ТОВ «Плиски Агро» на майновий комплекс – майстерню загальною площею 1743,2 кв.м. З аналізу рішення випливає, що суддя Ріхтер, ігноруючи вимоги цивільного процесу, керувався внутрішнім переконанням на користь Голиці, який і був продавцем майстерні через ТОВ «Агросервіс» ще у 2014 році, а тепер володіє земельними ділянками навколо тієї ж Майстерні. Усі ці роки підприємство платило податки, утримувало будівлю та використовувало її у виробництві. Проте через 12 років суд вирішує, що реєстрація була «неправильною». Заявником у справі виступав Михайло Голиця, який формально навіть не був стороною угоди купівлі-продажу 2014 року, але раптом через 12 років виявив порушення. Припускаємо, що рішення судді Борзнянського районного суду Ріхтера відкриває скриньку Пандори: тепер будь-яке майно в Україні можна відібрати, просто «знайшовши» помилку в документах десятирічної давнини. Судовий розгляд триває.
Віталій НАЗАРЕНКО
Фото автора
