|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 8:02 | 09.27.2020

На місці святої обителі – кукурудза!

З Омбиським монастирем Різдва Богородиці пов’язано багато подій, що можуть свідчити не лише про перебіг історичних процесів, але й про землеволодіння, державний устрій і повсякденне життя наших предків.

Одні дослідники доводять, що монастир був жіночим, інші – чоловічим, однак правда в тому, що всі вони мають рацію – монастир у різні часи був і жіночим, і чоловічим. А найголовніше це те, свята обитель володіла неабиякими маєтностями. Чи могли подумати її предстоятелі, що через якихось 350 років монастирські землі оброблятимуть новітні феодали, а на місці обителі ростиме до того не відома культура – кукурудза?!

 

По завершенню Смоленської війни між Річчю Посполитою та Москвою, що увінчалась перемогою польського короля Владислава IV, ставлення центральної влади до православної церкви в Чернігівському воєводстві стало покращуватись. Підтвердженням цьому є те, що сенатору Адаму Киселю 1646-го року на сеймі Чернігівського воєводства, незважаючи на потужні позиції католицької церкви, вдалося включити в інструкцію пункт про захист «грецької релігії». З тих пір на нашій рідній Чернігівщині з’являється ціла низка монастирів: Максаківський, Батуринський, Макошинський, Крупницький, Кербутівський, Бобриківський, Омбиський…

Року Божого 1649-го Катерина Угорницька – вдова Чернігівського скарбника – подарувала землі сіл Омбиш (нині Борзнянський район) та Лосинівка (нині Ніжинський район) Києво-Печерській Лаврі і сама пішла в новостворений монастир, доручивши опіку над ним архімандритові Йосифові Тризні.

Краєзнавець Ігор Карпенко розповідає, що раніше цими землями володів ніжинський шляхтич Микола Малаховський, який жив поблизу Омбиша в Крупичполі (нині село в Ічнянському районі).

1nakaz

Наказ гетьмана Івана Мазепи жителям с. Махнівка ремонтувати у випадку потреби

греблю Омбиського монастиря, яку селяни використовують для проїзду (22 грудня 1707 р.)

 

«Треба зазначити, що до роду Малаховських належала і мати гетьмана Пилипа Орлика – Ірина, – пояснює дослідник. – Існує версія про те, що монастир на цих землях існував і раніше. Так, згідно з даними 1745-го року, старожил Грушевський повідомляє про дівочий монастир, на користь якого місцеві селяни відбували повинності. Першим ігуменом монастиря був ієромонах Іларіон Борисович».

Підтвердження тому знаходимо в архіві Чернігівської Казенної Палати, в актах Києво-Печерської Лаври, в яких дослівно написано: «У 1745 року Савка Єлеазарович Грушевський, 83 років від роду, з батька, діда і прадіда, житель омбиський (Омбиш – село в Борзнянському районі), совісно свідчить, що перед війною Хмельницького, за володінням в селі Омбиш благочестивого пана Угорницького і після його смерті вдови його пані Катерини Угорницької не бувало козаків, але все піддані, як самої пані, так і монастиря Омбиського дівичого – черницям повинність підданську без спротиву виконували. Коли ж пані Угорницька в старості своїй, почала слабшати, за порадою своїх приятелів, віддала у вічну протекцію (подарувала) за архімандрита Йосифа Тризни Києво-Печерській обителі. І вручаючи маєтності свої Лосинівку і Омбиш, під вічне володіння, вимагала і впросила, щоб і чоловічий монастир був би влаштований і хвала Божа виконувалася; та вона, мешкаючи в обох монастирях, законниць і ченців їжею й одягом задовольняла. До війни Хмельницького, під час якої піддані не стали своїх панів слухати, а в смерть вбивати, тоді деякі з вищезазначених в Омбиші запротивилися і, не схотівши бути в підданстві, хотіли пані Угорницьку вбити, якби старанням батька мого Єлеазара боярина, до Києва не втекла. А батько мій боярином служив, за що його мало не вбили, вимушений був багато своєї худоби залишити, а з сім’єю єдиною за Дніпро втекти. Коли ж звідти повернувся аж через одинадцять років до Омбиша, всю худобу було розграбовано...».

Виходячи зі свідчень Савки Грушевського, напередодні Визвольної війни Богдана Хмельницького в Омбиші існував таки дівочий монастир, на користь якого місцеві селяни відбували повинності.

Та все ж повернемося до, власне, самої обителі. Кандидат історичних наук Олексій Кузьмук, опираючись на архівні дані, пише, що Омбиський монастир Різдва Богородиці розміщувався на острові посеред річки Остер неподалік від Омбиша.

А митрополит Євгеній Болховітінов у праці «Описание Киево-Печерской лавры» опублікував грамоту московського царя Петра Першого Києво-Печерській лаврі від 16 жовтня 1720-го року на володіння приписними монастирями, в тому числі й Омбиським.

Широко розливався Остер сотні років тому, утворюючи нескінченні непрохідні болота. Споконвіку цей ландшафт тут називали «Мокре поле». Були на цих болотах і місця, куди вода не діставалася, утворюючи острови. На одному з таких островів на річці Остер, поблизу села Омбиш, і був заснований Омбиський монастир.

«Безодня на річці Остер органічно входила до системи оборонної лінії ще у княжі часи, – розповідає уродженець Хорошого Озера краєзнавець Ігор Карпенко. – Згідно з переказами, тут загинула татарська кіннота. Подібна місцевість, будучи оточеною річкою, оберігала ченців від нападу ворога та пограбувань, дозволяла спокійно виконувати свою святу чернецьку місію, з молитвами та аскезою».

За словами дослідника, на території монастиря було дві дерев’яні церкви: Вознесенська та Різдва Богородиці. Також на території знаходився будинок келій, будинок ігумена, скарбові приміщення, винокурня на 5 котлів, поварня та пасіка, що є незамінною для виготовлення свічок.

1universal

Універсал гетьмана Івана Скоропадського про підтвердження універсалів

попередніх гетьманів про заборону вимагати з жителів с. Омбиш підвод, кормів і платежів

 

У фонді 153 Центрального державного історичного архіву України в Києві зберігаються відомості стосовно документів монастиря. Це: універсали гетьманів, купчі, земельні суперечки та дві карти земельних володінь. На одній з карт описані межі землеволодіння: «Межа омбиська починається з урочища і межового знаку Будищ через річку Остер під самим «Сахновим лісом», де також знак є. А звідти під сам Пасків ліс на урочище Паскову Рудку і урочище Калиновий Кущ. З того Куща на урочище Крупинову Греблю, на Великі Могили під село Махнівку. на Гострі Могили до могили Путивки. З тої могили до могил Пугачових на урочище Озерські Гаї, де і межовий знак є, на урочище Шелестянку, де є могила і межовий знак в селі Хорошому Озері на городі у козака Лазоренка. З того урочища на урочище Стуновку, звідти прямо болотами і через річку Остер поза Ольховим Островом до урочища Степчаного Ліска, а від цього урочища до урочища Діток та урочища Лузанової Ниви, де і знак є. А звідти до першого урочища Будища, де межа Києво-Печерської лаври Омбиського монастиря і закінчилась».

1mapka

Карта земельних володінь Омбиського монастиря 1754 рік

 

З карти 1754-го року дізнаємося про сусідів монастиря: з півночі – ніжинський сотник Коницький, з заходу і північного заходу – ніжинський сотник Григорович, з півдня – земля ніжинського полковника Петра Розумовського та бунчукового товариша Василя Жураховського. Невеликими смугами землі користувалися селяни Хорошого Озера, Сиволожа та Махнівки.

Дослідники не надають точної відповіді щодо подальшої історії цього монастиря – чи він продовжував існувати, чи, що більш правдоподібно, був трансформований Йосипом Тризною у василіанський чоловічий монастир. Ігор Карпенко озвучує ще одну версію – монастир було зруйновано за наказом московської імператриці Катерини Другої – як наслідок секуляризаційної реформи у 80-х роках XVIII століття з метою загарбання церковних володінь. Тож тут можуть видатись влучними слова однієї забутої пісні Запорізьких козаків, яку вони співали, переселяючись з Січі на Кубань: «Катерино, вража баба, що ж ти наробила? Степ широкий, край веселий та й занапастила».

1vortman

Схема земельних володінь Омбиського монастиря, виконана Дмитром Вортманом

 

Порівнявши карту XVIII століття з пізнішими картами ХІХ та ХХ століть, можна відносно точно локалізувати місце розташування обителі. Що цікаво, на місці річки Остер у ХІХ столітті було болото, а зараз там – поле! Виходить, що за 200 років річка повністю висохла та змінила своє русло. Звісно, відбулося це не без активної допомоги людини, яка осушила болото в погоні за розширенням орних земель. Ця інформація була б корисною для археологів, однак очевидно, що дослідники до того місця доберуться не скоро. Та чи доберуться взагалі? Нині на місці святої обителі латифундисти посіяли кукурудзу. Ці землі – розпаювали між селянами Омбиша. Місцеві переконують, що час від часу на тому місці знаходять різні черепки та цеглу. Прикро, та на полі, де стояла обитель, і досі немає жодного пам’ятного знака. Шелест «зелені» замінив святу молитву…

 

Віталій НАЗАРЕНКО

Схожі матеріали (за тегом)