Тварина билася копитами об бетонні стіни, чим і привернула до себе увагу військових і отримала шанс на життя. Адже якби лося ніхто не витяг, то він би просто потонув: рятівники тварини кажуть, що лось був виснажений і сил триматися над водою вже не мав, а самостійно з цієї пастки тварина б ніколи не вибралася.

«Та яма, в яку потрапив лось, знаходиться на території колишньої військової хлібопекарні неподалік селища Гончарівське. Пекарня вже давно не працює і перебуває в занедбаному стані, – розповідає учасник «рятувального загону», директор мисливського господарства ТОВ «Вершина» Олександр Лук’янець. – Сама яма має розмір приблизно 5 на 4 метри, і заповнена водою на 5 метрів. Неподалік заходяться артсклади, і саме охорона під час обходу території почула гуркіт. Спочатку вони подумали, що то впало дерево, але гуркіт не стихав. Лось намагався зачепитися копитами, але ж там дно і стіни бетонні... Коли хлопці підійшли ближче, то побачили лося у водяній пастці. Вони зателефонували у мисливський відділ, а вже звідти зателефонували мені і директору ТОВ СМП «Гончарівське» Миколі Буряку. Адже ми – два мисливські господарства, які знаходяться біля цієї водойми. Від неї до межі території мого господарства – 200 метрів відстані».

Двоє директорів, не гаючи часу, взяли підмогу і поїхали рятувати тварину. Участь у порятунку лося брали двоє єгерів із ТОВ СМП «Гончарівське» Юрій Кужіль та Анатолій Левченко і троє єгерів з мисливського господарства ТОВ «Вершина» Анатолій Пономаренко, Олексій Пташник та Анатолій Новик.

«Вже на місці ми зробили дерев’яний трап і закинули його у воду. Потім вірьовками захопили лося за роги і затягнули на трап. Тварина на той час була без сил. Якби ми приїхали трохи пізніше, він би просто потонув, бо вже не мав сил триматися над водою, – розповідає Олександр Миколайович. – Потім разом з трапом почали витягувати його з цієї ями. Дуже важко було. Нас семеро чоловіків, але тягнули з усіх сил. Був такий момент, коли ми зупинилися на середині і тварина могла знову впасти воду, але нам все ж таки вдалося його витягнути на берег».

Гріли ковдрою і багаттям

Та це була лише половина рятувальної операції, адже тварина була знесилена і дуже переохолоджена. Тому чоловіки взялися відігрівати лося.

«Ми відразу подзвонили ветеринарам, а вони сказали, що було б добре вколоти лосю клофелін, але це вже було пізно ввечері і найближча аптека в Гончарівському зачинена була, – згадує Олександр Миколайович. – Тоді ми почали обігрівати його. У гончарівського директора Миколи Буряка неподалік того місця стоги з сіном стоять для зимового харчування тварин, то ми звідти привезли декілька тюків, розпакували їх, накрили лося. Потім знайшли в машині ковдру і зверху ще вкутали нею тварину. Поруч запалили багаття. Лось був слабкий, увесь трусився і лише водив очима туди-сюди. Так тривало години півтори, а потім лось почав вставати. Піднявся, обійшов ту яму з водою і пішов у ліс. І вже через декілька днів, під час об’їзду лісу, ми його бачили. Впізнали по рогах-шпичаках. Тварина почувається добре».

Лося Аслана з Беремицького знайшли працівники ТОВ «Вершина»

Та це не перший лось, якого доводиться рятувати єгерям. Знаменитий лось Аслан, який живе у парку природи «Беремицьке», що на Козелеччині, теж зобов’язаний своїм життям працівникам мисливського господарства ТОВ «Вершина». Адже саме вони знайшли Аслана маленьким, забрали і доглядали за ним, а потім передали в «Беремицьке».

Анатолій Пономаренко з маленьким Асланом

«Якось у лісі під час чергового обходу ми знайшли маленьке лосеня, яке забрали до себе на базу, – розповідає Олександр Миколайович. – Назвали його Асланом і лишили жити у нас. Ми його купали постійно, поїли молоком. Аслан прожив у нас близько трьох місяців і доріс до того, що за день випивав три літри молока. Ми знайшли спонсорів, які заплатили господині корови і ми забирали у неї все молоко для Аслана. Та тварина росла, і тримати у себе ми її більше не могли. Спочатку хотіли віддати його в Менський зоопарк, але там не мали змоги забрати тварину, бо площі не вистачало. Тоді вирішили передати у природній парк “Беремицьке”».

За два місяці, поки Аслан жив на базі ТОВ «Вершина», всі працівники звикли до нього і тяжко було розлучатися з твариною. Зараз Олександр Миколайович частенько цікавиться долею свого підопічного, який за три роки встиг обжитися в «Беремицькому».

«Нам довелося його зв’язати. Адже ветеринари сказали, що колоти снодійне не дуже добре для перевезення тварини на нове місце, – говорить Олександр Лук’янець. – Пам’ятаю, Аслан тоді так кричав, що в мене серце розривалося. Та на щастя нормально довезли і зараз він дуже добре почувається в “Беремицькому”. Зараз в нього і пара там з’явилася».

І лебедів, і білорусів рятували

«На території нашого господарства є різні водойми, і періодично до нас прилітають лебеді, – розповідає Олександр Лук’янець. – Так, років зо три тому нам подзвонили жителі села Пакуль і повідомили, що знайшли пораненого лебедя. Він зачепив крилами високовольтні проводи. Ми його забрали, але крило в нього було ціле, тому відвезли його на Дніпро і випустили».

Життя працівників мисливського господарства – цікаве і непередбачуване. Їм доводиться рятувати тварин, а часом і людей.

«Якось у наших лісах заблукали і застрягли у багнюці білоруси, – згадує Олександр Миколайович. – Вони зв’язалися зі своїм посольством, а вже приблизно о першій ночі мені подзвонили з МЧС і спитали, чи знаємо ми цю дорогу, бо вона на нашій території. Ми тоді поїхали вночі, знайшли білорусів, витягли їхню машину і забрали до себе на базу. Вже тут нагодували, напоїли, машину помили, і вони задоволені поїхали додому».

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото рятівників