|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 9:23 | 11.24.2020

Філіал соціального магазину «ДякуЮ» відкрили  у Семенівці Філіал соціального магазину «ДякуЮ» відкрили у Семенівці

За «дякую» купуй і власного – не шкодуй!

Її дні розписані по хвилинах, бо вона – творець добрих справ. Молода, амбітна чернігівка Юлія Гребнєва не цурається важкої роботи, за яку їй платять особливою валютою – дорогоцінним для її серця словом «дякую».

rodtna1Вона розвантажує тонни мішків із одягом, товарами домашнього вжитку, а ось тягне візочок, люльку, які принесли такі ж щиросердні люди, охочі поділитися з нужденними власними речами… Соціальний магазин «ДякуЮ», який півтора роки тому родина Гребнєвих відкрила у Чернігові, одягнув і забезпечив необхідними речами тисячі мешканців із різних куточків Придесення, адже про добру справу волонтерки щодня дізнаються в громадах області і залюбки долучаються до такого надважливого проекту. А деякі охоче втілюють в життя ідею Юлії у себе на місцях. Так, нещодавно у Семенівці відкрився філіал «ДякуЮ». Цікавляться проектом і на Ріпкинщині. Жінка допомагає всім, бо волонтерство для неї – це стан душі, невід’ємна її частинка, риса характеру… Їй 34 роки, і вона – мати трьох чудових синів, дружина військового пенсіонера. Родина для неї – підтримка і опора. Бо разом вони – команда, що має єдину мету: допомогти тому, хто цього дійсно потребує. Пандемія коронавірусу навчила нашу героїню шити багаторазові маски разом з іншими небайдужими, і навіть виготовляти захисні екрани для медиків на 3D-принтері. Тут залюбки долучилися сини волонтерки. Тепер це – їхня спільна справа, яка не приносить прибутку, але її ціна значно вища – життя і здоров’я людей!

 

До волонтерства привела… хвороба чоловіка

 

Юлія ніколи не думала, що волонтерство стане для неї невід’ємною частиною життя. Доки її родина не зіштовхнулася із серйозними проблемами, що змусили подивитися на світ іншими очима. Несподівана і серйозна хвороба чоловіка застала зненацька. І там у лікарні жінка побачила, наскільки багато людей потребують допомоги, підтримки. Часом хворі не можуть купити собі навіть життєво важливі ліки… А те, як люди купують хліб, рахуючи останні копійки, і просять зважити сто грамів ковбаси чи цукерок, жінка бачила мало не щодня – у своїй продуктовій крамничці.

polychka

Почалося все з "полички добра"

 

«Спостерігаючи кожен день за тим, скільки у нас бідних людей, пенсіонерів, які рахують копійки, купуючи найнеобхідніші продукти, ми вирішили поставити «полицю допомоги» з надписом: «Потребуєш – візьми, маєш змогу – поклади», – розповідає моя співбесідниця. – І наша поличка почала «працювати»… Хтось купував та залишав, а нужденні люди приходили та з величезною вдячністю забирали продукти додому. Наші покупці час від часу запитували, чи не можна принести речі для малозабезпечених. Я розуміла, що у продуктовій крамниці це робити недоречно. Тож у мене виникла ідея відкрити у Чернігові безкоштовний магазин одягу та інших необхідних для домашнього вжитку товарів. Бо у кожного з нас вдома є речі, які мають гарний вигляд, але їх ніхто не носить. Часто буває, що поки дитина росте, речі накопичуються, віддати нікому, а викинути шкода. А буває, що люди хочуть віддати, аби звільнити комору або гардероб, але не знають, куди. Я розповіла директору ринку Олегу Бондаренку про свій намір. Поцікавилася, де у нього можна орендувати приміщення. А він, вислухавши мене, сказав: я тобі надам його безкоштовно, і за комунальні, мовляв, теж не платитимеш, бо це – справді класна ідея. Отримавши таку підтримку, я загорілася ще більше. На той час в Україні було два таких магазини. Я зателефонувала власниці соціального гардеробу «Одежина», що в Тернополі, Яні Шкуратовій і попросила поділитися досвідом. Уже незабаром ми відкрили громадську організацію, щоб усе було юридично правильно. У соціальній мережі створила сторінку, де написала оголошення про збір речей і роботу на волонтерських засадах. Нині у нашій команді вже дванадцять дівчат. Що найцікавіше – всі ми матусі, здебільшого багатодітні. На дванадцять дівчат у нас 30 дітей (посміхається, – Авт.). Працюємо три дні на тиждень – вівторок, середа, четвер. Одяг у нас – на будь-який смак. Навіть шуби натуральні є. Іграшки для дітей, книги. Техніка. На даний час, наприклад, у нас шість телевізорів, чотири дитячі візочки. До нас привозять і інвалідні візочки, милиці… Люстри, аксесуари для ванної кімнати, памперси… Абсолютно все, що може знадобитися у господарстві. Єдине – машин не приганяли (сміється, – Авт.). Я всім завжди кажу: у нас не смітник, а магазин. Люди малозабезпечені – такі ж самі, як ми, і хочуть одягатися достойно. Приходять бабусі-пенсіонерки, бажають не пальто суконне, а гарний пуховичок. До речі, якось до нас зайшов чоловік і приніс п'ятнадцять абсолютно нових пуховиків. Коли ми спитали його ім’я, прізвище... Він лише відповів, що не піаритись сюди прийшов, а допомогти. І таких людей серед нас багато. Це справді радує!».

 

За «спасибі»

 

budniРозпочала Юлія з 30-ти квадратних метрів, а нині магазин займає 150! Цьому посприяв директор ринку, переконавшись, скільки людей наразі мають потребу у такому собі соціальному гардеробові.

«У нас не якийсь там склад непотребу. Все культурно, зі смаком: полички, тремпелі для одягу, примірочна із дзеркалом. Єдина відмінність від звичного магазину – це те, що люди розраховуються словом «дякую». За півтора року роботи – в нас понад шість тисяч звернень. Ми видали 78 тонн одягу! – наголошує волонтерка. – Звертаються до нас багато сільських рад. Я запрошую, щоб приїздили, брали одяг і в своїх населених пунктах роздавали нужденним. Ось, наприклад, село Вишневе. Чотири рази вони вже у нас були і дуже задоволені. Нині навіть замислилися, щоб на Ріпкинщині відкрити такий собі філіал. Я підтримаю кожного, хто візьме на себе відповідальність за подібний магазин у своєму місті. До речі, 6 червня у Семенівці відкрив свої двері відокремлений підрозділ безкоштовного магазину. Я дуже вдячна своєму чоловікові Славі, який мене завжди підтримує. Буває, телефонують соціальні працівники серед ночі: терміново потрібна допомога. Їдемо з чоловіком. Опівночі, значить опівночі. Ніколи не відмовив. Він бачить, що я роблю добру справу».

Юлія однією з перших принесла свої речі, що вже не використовувала, одяг найменшого сина та іграшки.

«Коли дивишся в щасливі очі дитини, яка обіймає зайчика, що припадав пилом у тебе на шафі, розумієш: ти – на правильному шляху, – переконує моя співбесідниця. – Якось я принесла одну зі своїх улюблених суконь. Все дивилася на неї: віддавати чи, можливо, ще пригодиться. Врешті-решт вирішила віднести. Прийшла дівчина, приміряла і каже: яка ж вона гарна! Я її, мовляв, на випускний одягну. З тих пір я не сумніваюся: доки у нас з вами деякі речі просто «красуються» у шафі, є люди, яким нічого одягнути на одне з найважливіших свят у житті».

ochi34

 Щасливі очі дітей - найбільша нагорода

 

Милосердя – не в скрині, а в серці…

 

Півроку тому, керівниця соціального проекту «Безкоштовний магазин «ДякуЮ», вирішила згуртувати волонтерів Чернігова, аби надалі працювати у деяких напрямках спільно. У неформальній дружній обстановці близькі по духу люди ділилися своїми історіями, мотивацією та планами на майбутнє. На захід завітали представники двадцяти волонтерських організацій. Загалом – понад шістдесят чоловік.

«У нашому місті багато волонтерських груп, які вирішують різні соціальні проблеми. Одні займаються озелененням міста, інші допомагають бійцям на Сході, діткам-сиротам, хворим на туберкульоз, онкохворим, наркозалежним, малозабезпеченим людям… Ековолонтери, зооволонтери… Тож ми гуртом створили таку собі групу швидкого реагування. Комусь потрібна допомога – звертаємось у групу. Серед нас завжди є люди, які допоможуть вирішити те чи інше питання. Згуртована робота – це відмінний результат. Якщо у твоєму серці є місце милосердю – ти в нашій команді!».

 

Індивідуальні маски нужденним, захисні екрани – медикам

 

Коли нашу країну, як і весь світ, полонила пандемія коронавірусу, наша героїня разом з іншими дівчатами-волонтерками сіли за швейні машинки, хоча до цього, як сама зізнається, не мала жодного стосунку до швейної справи.

posiv22

Якщо хочеш - значить, вийде

 

«Навчилася, і це – не проблема… Якщо ти хочеш – значить, вийде! – переконує моя співбесідниця. – Відгукнулося двадцять дівчат-швей. Я зібрала для них необхідний матеріал, розвезла, а тоді вирішила: а чому б самій не спробувати? Сіла за машинку – і… у мене вийшло. Пошили понад дві тисячі багаторазових масок. Насамперед забезпечили ними соціальних працівників Чернігова, потім роздавали пенсіонерам, малозабезпеченим, багатодітним… Люди були дуже вдячні. Збирали ми і продуктові набори для чернігівців, які опинилися у складних життєвих обставинах. А нещодавно до мене зателефонував мій знайомий Віктор Ордін, який теж займається волонтерством, і запропонував виготовляти на 3D-принтері захисні екрани для медичних працівників. Я подзвонила у кілька лікарень, дізналася, що потреба справді є велика. Ми вже надрукували тисячу захисних екранів! Нині цим займаються мої сини – Влад, Денис і головний помічник – 4-річний Єгор. Вони дуже захопилися цією благою справою, і мене це радує. Ось днями возили у Мену замовлення на 150 екранів. Доки буде потреба – ми працюватимемо!».

menamasks

Захисні екрани для медиків з Мени

 

У Юлії Гребнєвої ще багато нереалізованих планів. На деякі з них вона дещо привідкрила завісу.

«Хочу допомагати пенсіонерам, які отримують мінімальну пенсію. Мені дуже шкода таких людей. Все життя пропрацювали і заробили менше двох тисяч гривень. Ну хіба це справедливо? – бідкається волонтерка. – Я звертатимусь до колег-підприємців, бізнесменів, політичних партій… Все одно, до кого, аби підтримати цих людей. Треба хоча б раз на місяць купувати їм продуктові набори. Дуже багато історій наслухалася я від наших клієнток-пенсіонерів. Наразі ми їх одягаємо, а хотілося б ще й продуктами допомогти. Обов’язково втілю цей задум. Коли вони приходять до мене в магазин, дякують і бажають здоров’я моїй родині – це для мене головна нагорода, яка неабияк надихає та мотивує на добрі справи!».

 

Сніжана БОЖОК

Схожі матеріали (за тегом)