|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 9:21 | 11.24.2020

Обласний радіаційний центр захисту та оздоровлення населення Обласний радіаційний центр захисту та оздоровлення населення

Об’єднання заради виживання

Чернігівський обласний радіаційний центр захисту та оздоровлення населення призупинив свою роботу, а головному лікарю наказали скоротити свій штат наполовину. Так другий етап медичної реформи розпочався для єдиного такого роду в області спеціалізованого медичного закладу.

Цю реформу вже пройшли працівники первинної ланки, тепер на черзі стали спецлікарні. Так як реформа передбачає зміни в фінансуванні, то з 1 квітня вийшло так, що одні лікарні отримали більше коштів, а в інших бюджетів не вистачить, щоб вижити.

 

КНЛЗ «Чернігівський центр радіаційного захисту та оздоровлення населення» був створений 30 років тому для лікування людей, які постраждали від Чорнобильської техногенної катастрофи. За статистичними даними, станом на 1 червня 2020 року в Чернігівській області проживає 7126 ліквідаторів, 1150 евакуйованих людей і більше 44 тисяч осіб, які проживають на забруднених територіях. Також 546 дітей від 0 до 18 років мають 4-ту групу. Всі вони до цього часу проходили лікування в Чернігівському центрі радіаційного захисту. А з 2015 року лікарня почала надавати допомогу і учасникам АТО та ООС.

У лікарні працювало 7 підрозділів, в тому числі медико-генетична консультація та відділення спортивної медицини. Ці два підрозділи – єдині на Чернігівщині, аналогічних яким поки що немає.

Galsynyavska«Відділення медико-генетичної консультації надавало послуги вагітним і дітям, робили скринінги дітям хворим на фенілкетонурію і вони були в складі нашого закладу, – розповідає колишня директорка «Чернігівського обласного центру радіаційного захисту і оздоровлення населення», а нині – голова комісії з реорганізації закладу Галина Синявська. – Відділення спортивної медицини приймало більше 3 тисяч спортсменів на рік. Спеціалізувалося на обслуговуванні тих, хто займається спортом, а також спортсменів збірної та ветеранів спорту». 

 

Без об’єднання не вижити

 

Другий етап медреформи – це перехід лікарень на нову систему фінансування. Якщо раніше держава виділяла гроші в цілому на кількість місць, то зараз їх нараховуватимуть за кожного пролікованого пацієнта. У Національній службі здоров’я оцінюють, у скільки обходиться один конкретний пацієнт лікарні. У цю суму входить лікування, харчування, зарплата медикам і комунальні послуги. Таким чином, планувалося ніби зробити медицину більш доступною, а зарплату медиків підняти за принципом – чим більше пацієнтів, тим більше грошей іде в лікарню, і, власне, самому лікарю. Фінансування медзакладу залежить від того пакету послуг, який у цій лікарні можуть надати. А насправді ж вийшло так, що чимало лікарень після запуску другого етапу реформи просто лишилися на грані закриття. Адже вимоги для підписання пакетів високі, а оплата деяких із них – надто низька. І Чернігівський радіаційний центр після аудитів Національної служби здоров’я потрапив до числа тих медзакладів, які не виживуть в тих умовах, у яких їм довелося б працювати. Адже ситуація склалася таким чином, що вони не мали змоги підписати достатню кількість пакетів для свого існування. Для розуміння: річний кошторис на утримання цього закладу складав 22 мільйони гривень, а за прогнозами Національної служби здоров’я ця сума мала б складати близько 7,5 мільйонів. Різниця – колосальна.

«Починаючи з початку осені 2019 року Національною службою здоров’я було проведено ряд моніторингів і аудитів. Вони аналізували подальший план розвитку кожного комунального медичного підприємства, в тому числі і нашого спецзакладу, – розповідає Галина Михайлівна. – Відповідно до того аналізу, в кінці осені минулого року в Національній службі здоров’я нам представили прогноз, на які пакети ми можемо розраховувати і які кошти ми можемо заробити. На жаль, наш заклад потрапив під так звану червону лінію (недостатність фінансування, – Авт.), і питання укладання договору з 1 квітня стояла під загрозою. Наша лікарня просто не мала шансів існувати надалі так, як робила це всі 30 років. Адже підписати пакети зі Службою здоров’я ми могли лише на амбулаторно-діагностичну групу, не маючи навіть стаціонарів. Для розуміння: вартість такої послуги – близько 50 грн, а для утримання одного лише лабораторно-діагностичного підрозділу необхідно близько 2 мільйонів. Стаціонар ми не могли утримувати, бо для цього є чіткі вимоги, які передбачали наявність реанімаційної терапії, двох анестезіологів, цілодобового посту чергування. Та, на жаль, такі лікарні, як ми, як госпіталі ветеранів, як шкірвендиспансери, в своїй структурі ніколи не мали таких підрозділів. Їх не було роками, тому створити за такий короткий час ми б їх не змогли. Тому на позачерговій сесії Чернігівської обласної ради було прийняте рішення щодо проведення реорганізації нашого закладу, приєднавши його в структурний підрозділ Чернігівської обласної лікарні. І таке рішення не обумовлене бажанням обласного управління охорони здоров’я, чи моїм бажанням, чи бажанням головного лікаря обласної лікарні, ні. Це питання об’єднання проводилося на рівні держави. Навпаки, воно дає нам можливість не закритися повністю, а зберегти заклад, щоб він продовжив свою роботу і наші чорнобильці все ж таки мали змогу вибору, зокрема і нашого закладу. Адже хоча з 1 квітня пацієнт може обрати будь-яку лікарню для лікування, проте за 30 років наші пацієнти звикли до цієї лікарні, до своїх лікарів».

 

Карантин паралізував лікарню

 

Нині в лікарні працює комісія з реорганізації закладу і немає жодного пацієнта. Адже у зв’язку з карантинними обмеженнями лікарня на декілька місяців призупинила свою роботу.

«Наш заклад до карантину надавав планову стаціонарну допомогу і планово приймав пацієнтів. Він не надавав ургентної допомоги. Починаючи з 27 березня, коли ми долікували останнього пацієнта, призупинив роботу до стабілізації ситуації, – розповідає Галина Михайлівна. – Тому на сьогоднішній день лікарня перебуває в простої. Працівники отримують відповідні виплати згідно з чинним законодавством. Також продовжує працювати комісія з реорганізації. Як далі буде розвиватися наш шлях, буде відомо після чергової сесії облради».

 

Унікальні відділення перейдуть в інші лікарні

 

Колишня директорка закладу, а зараз – голова реорганізаційної комісії запевняє, що після приєднання до обласної лікарні у них залишаться основні спеціалісти, які будуть приймати пацієнтів за електронними направленнями. Проте деякі відділення доведеться все ж таки віддати іншим медичним закладам.

«Відділення психосоматичних розладів та неврозів було створено на початку 1990 років і воно абсолютно адаптоване до нової структури, – продовжує Галина Синявська. – Воно працювало 25 років успішно, і надалі буде приймати пацієнтів. Адже розвиток депресій сьогодні – велика проблема. Спочатку у нас переважали пацієнти після техногенної аварії на Чорнобильській АЕС, а зараз переважає фактор війни на Сході нашої країни. І це відділення, безумовно, потрібне, і його не ліквідуватимуть. Щодо його наповненості і продуктивності – питання є. Адже вимоги такі, що пролікований випадок – від 7 до максимум 14 днів, тому ці вимоги – це виживання. Також після об’єднання у нас залишиться два стаціонарні відділення – це терапія і відділення неврозів, по 25 ліжок кожне. У нас залишиться лабораторно-діагностичний підрозділ, у якому працюватимуть 12 лікарів. Працюватиме один лікар спортивної медицини. Відділення медико-генетичної консультації увійде у структуру обласної дитячої лікарні і знаходитиметься на вулиці Пирогова. Його медичний персонал перейде, на жаль, не в повному складі – з 12 працівників перейде 9».

У приміщеннях, які звільняться після реорганізації центру радіаційного захисту, генеральний директор Чернігівської обласної лікарні Андрій Жиденко пропонує організувати повноцінний центр реабілітації воїнів АТО та чорнобильців.

 

Лікарі – на вихід

 

Головною проблемою і болем подібних реорганізацій, які обумовленні так званою медичною реформою спецзакладів, є звільнення медичного персоналу. З нею довелося стикнутися і працівникам обласного центру радіологічного захисту та оздоровлення населення. На перше січня тут працювало 195 основних працівників, з яких 36 лікарів, 72 – середній медперсонал, 37 – молодший персонал та 41 – інший персонал. Після реорганізації залишиться 50%, а всіх інших скоротять. І людям залишається кому на йти пенсію, кому – на біржу, а кому – просто на вулицю. Посада керівника закладу також вже скорочена, і Галина Синявська тимчасово стала головою комісії з реорганізації.

«Етап зараз дуже складний як у юридичному плані, так і в моральному. Причому в останньому випадку набагато важче, – ділиться колишній керівник лікарні Галина Синявська. – На жаль, і наші працівники, і наші пацієнти відчули призупинення закладу, який працював 30 років. Зараз його двері зачинені, і це боляче. Та найболючіше – скорочувати людей, які пропрацювали тут по 20-30 років, але, на жаль, ми нічого не можемо вдіяти. Вже пройшла перша хвиля звільнення працівників відповідно до запропонованого штатного розпису обласною лікарнею і відповідно до законодавства з дотриманням термінів. Адже зрозуміло, що вони не можуть забрати 100% нашого персоналу. Сьогодні за тими даними, які в нас є, працевлаштуванню підлягає лише 99 осіб із 195. Під час першої хвилі у нас звільнилося 47 осіб, з яких 16 сумісників (мають основне місце роботи, – Авт.), а також люди пенсійного віку. Друга хвиля пройде в кінці червня. Ситуація неприємна, але вона обумовлена часом і вимогами нового законодавства».

За словами директора Чернігівської обласної лікарні Андрія Жиденка, багато медичного персоналу просто відмовилися від тієї роботи, яку їм могла запропонувати обласна лікарня.

«Ми пропонуємо співробітникам закладу місця, вакантні в відділеннях обласної лікарні. В основному це середній медперсонал, – говорить Андрій Жиденко. – Проте вони не хочуть, бо робота – в таких відділеннях, як торакальна хірургія, реанімація».

 

Будь-який пацієнт має право

 

На думку Галини Синявської, реформа в медицині, безумовно, необхідна, але такі заклади, як їхній, потрібно було запускати в останню чергу.

«Зрозуміло, треба щось міняти. Можливо, це потрібно було робити не так кардинально і швидко, – говорить Галина Михайлівна. – Моя особиста думка така, що спершу треба було активізувати роботу на формуванні лікарень інтенсивного лікування. Можливо, треба було б такі заклади, як наш, запустити трохи пізніше. Адже вийшло так: реформували лише первинну ланку сімейної медицини, з ними укладені договори, за ними зайшли кошти. А всі інші медичні заклади пішли під один каток – і виживайте, як хочете. Ми – потужний медичний заклад, який пропрацював 30 років – зараз опинилися, м’яко кажучи, не в найкращому становищі. І така ситуація – не тільки в нашій області. У Вінниці зараз теж критична ситуація з таким закладом, як у нас, і їх також приєднують до іншої лікарні. Тож я думаю, що спеціалізовані заклади треба було реформувати пізніше. Та це лише наша думка, а виконувати маємо закони. Жити під час перемін завжди складно, але ми маємо це пройти».

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ

Схожі матеріали (за тегом)