Чому досвід «Ремзаводу» можна поширити на весь Чернігів, як міська політика Владислава Атрошенка впливає на розвиток громадських ініціатив та чого, на думку засновника громадського простору «Ремзавод», сьогодні бракує військовій адміністрації Дмитра Брижинського?
Громадський простір «Ремзавод» за кілька років перетворився на одну з найбільш помітних локацій для волонтерських, патріотичних, ветеранських та інших громадських ініціатив Чернігова. Тут працювали волонтерські центри, створювалися меморіальні та патріотичні проєкти, діють громадські й соціальні хаби, а нині простір розвиває також безпечну підземну локацію для проведення заходів під час повітряних тривог.
Засновник ТОВ «Громадський простір «Ремзавод» Сергій Кнуренко вважає, що цей досвід не повинен залишатися винятком для одного підприємства. На його думку, подібні осередки можна створювати в різних мікрорайонах Чернігова — і таким чином поступово перетворювати все місто на мережу громадських просторів.
Але для цього, переконаний Кнуренко, необхідно змінити сам підхід до взаємодії влади та громадян.
У розумінні Кнуренка громадський простір — це не просто приміщення з вільним доступом. Його друга, принципово важлива складова — люди, які використовують цей простір для громадської діяльності.
Тому «Ремзавод», за його словами, став своєрідною концентрацією громадських ініціатив. Тут виникали волонтерські центри, меморіали, патріотичні проєкти, музей Левка Лук’яненка, жіночий хаб, працювали волонтерські організації та інші ініціативи.
Під час повномасштабної війни цей формат отримав ще один вимір — безпековий. В укритті облаштовано простір, де можна продовжувати громадські заходи навіть під час повітряної тривоги, а громадські організації можуть використовувати його для власної діяльності.
За словами Кнуренка, важливо й те, що простір не існує виключно за рахунок бюджету. Частину ресурсів забезпечує соціально відповідальний бізнес: орендарі можуть спрямовувати частину коштів на підтримку фронту, а на території встановлено сонячні станції в межах ініціативи «Сонце працює на перемогу».
Кнуренко пропонує дивитися на «Ремзавод» не як на унікальний об’єкт, а як на модель.
На його думку, громадські простори потрібні в різних мікрорайонах Чернігова. Причому в окремому великому районі їх може бути кілька.
Логіка проста: чим більше місць, де громадяни можуть збиратися, обговорювати проблеми та реалізовувати власні ідеї, тим більше таких ініціатив виникатиме.
Але саме тут, за його словами, виникає проблема взаємин із владою.
Говорячи про розвиток громадського сектору Чернігова, Кнуренко окремо оцінює вплив колишнього міського голови Владислава Атрошенка.
У своєму баченні ситуації він стверджує, що за роки керування містом сформувалася система, у якій громадська та політична активність значною мірою залежала від особистої лояльності до Атрошенка.
Кнуренко пов’язує з цим і проблеми навколо бюджетної підтримки громадських ініціатив. Він вважає, що кошти громади мають розподілятися не за принципом наближеності до конкретного політичного центру, а відповідно до користі для міста.
«Бюджет — це податки всіх громадян, а не конкретно власність міської ради», — наголошує він.
На його думку, саме така модель взаємин із громадськістю відштовхує частину активних людей від роботи в Чернігові.
Водночас Кнуренко вважає, що якби влада вибудовувала партнерство з громадянами без прив’язки до політичної лояльності, кількість громадських ініціатив у місті могла б суттєво зрости.
Окремо у розмові Кнуренко говорить уже про нинішню міську ситуацію та діяльність Дмитра Брижинського.
За його словами, він особисто обговорював із Брижинським необхідність активнішої взаємодії з громадським сектором. Кнуренко стверджує, що керівник міської військової адміністрації погоджується з необхідністю такої роботи, однак, на його думку, декларацій недостатньо.
«Згода — мало. Треба дія», — формулює Кнуренко.
На його думку, Брижинському варто було б системно працювати з громадським сектором: проводити круглі столи, зустрічатися з активістами, відокремлювати реальні проєкти від декларативних пропозицій і створювати робочі групи для їх реалізації.
Кнуренко наголошує, що особисто ставиться до Брижинського з повагою, зокрема через його військовий досвід. Однак, на його думку, самого цього недостатньо для того, щоб стати впливовим суб’єктом громадського сектору Чернігова.
За логікою Кнуренка, проблема полягає не лише в кількості громадських організацій. Йдеться про те, чи має влада реальний контакт із громадянами.
Він вважає, що відсутність такого контакту створює ситуацію, коли громадськість залишається роз’єднаною, а сильнішими стають ті групи, які вже мають фінансовий і медійний ресурс.
Тому, на його думку, влада має не чекати, поки громадські ініціативи самі прийдуть до неї, а першою виходити на контакт.
Показовим інструментом він називає серію круглих столів із представниками різних середовищ. Не для формальності, а для того, щоб зрозуміти, хто і що реально готовий робити для міста.
У цьому і полягає головна ідея Кнуренка: «Ремзавод» можна розглядати як готовий експеримент, який уже показав, що відбувається, коли громадянам дають простір для дії.
На території одного об’єкта зібралися волонтери, громадські організації, соціальні проєкти, ветеранські та патріотичні ініціативи, бізнес і люди, готові допомагати фронту.
Тепер, переконаний підприємець, подібний принцип можна масштабувати.
«Перетворити Чернігів у суцільний громадський простір реально. І для цього не потрібно мільярдів, треба лише бажання. І партнерство з владою», — говорить він.
А від влади, за його словами, потрібна не стільки роль фінансового спонсора, скільки готовність стати партнером і провідником таких змін.
Сьогодні ресурс «Ремзаводу» Кнуренко готовий і надалі відкривати для громадських ініціатив. Він прямо говорить: якщо є активісти та люди, які хочуть щось робити для міста, простір готовий надати їм свої можливості.
Таким чином, питання для Чернігова, за цією концепцією, звучить уже не так: чи потрібні місту громадські простори?
А значно ширше: чи готова влада відмовитися від моделі контролю над громадською активністю та перейти до партнерства з громадянами?
І саме тут досвід «Ремзаводу» стає не просто історією одного підприємства, а своєрідним викликом для нинішньої міської влади — зокрема для Дмитра Брижинського.
Віталій НАЗАРЕНКО
