Квітневі сутінки 1940 року опускалися на село Анисів, що на Чернігівщині, не з миром, а з передчуттям грози. Наближався Великдень – 27 квітня. Але замість святкового передзвону в повітрі пахло тривогою та примусом. Вранці мешканці, що поспішали повз шкільний паркан, завмирали: на дошках біліли аркуші, написані від руки через «копірку». Чіткі друковані літери випалювали очі словами, які кожен шепотів лише вдома за зачиненими вікнами й дверима: «Схаменіться, запугані нещаснії люди…»