У Чернігові розгортається безпрецедентне судове протистояння між місцевим бізнесом та міською радою. Підприємцям роками не дають оформити договір оренди землі під їхньою законно придбаною нерухомістю, а натомість через лояльні суди вимагають мільйонні компенсації за її «неоформлене» використання. В епіцентрі подій — ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод», чия історія стала індикатором того, як група впливу колишнього мера Чернігова продовжує контролювати ліквідні активи міста, використовуючи адміністративний ресурс як зброю для рейдерства.
Уявіть ситуацію: ви є законним співвласником великого об’єкта нерухомості. Ви справно платите податки, намагаєтеся розвиватися, створювати робочі місця та залучати системних інвесторів. Але ви не можете продати своє майно, розпочати його реконструкцію чи навіть здати в оренду великим міжнародним або національним компаніям. Причина абсурдна у своїй простоті — у вас немає договору оренди землі під вашою ж будівлею. І отримати його законним шляхом виявляється неможливим, адже місцеві депутати просто відмовляються голосувати за відповідне рішення.
Саме в таку штучно створену пастку потрапив чернігівський «Ремзавод», розташований на проспекті Миру, 194. Разом із ним у підвішеному стані опинилися понад два десятки інших приватних власників майна на цій території.
Специфіка будь-якої нерухомості полягає в її нерозривному зв’язку із землею. Фундаментальний юридичний принцип говорить: об’єкт нерухомості та земельна ділянка під ним є єдиним цілим. Проте в Чернігові право власності на будівлю зіткнулося з монополією міської ради на розпорядження землею.
Один із співвласників нерухомого майна на території колишнього заводу, Сергій Кнуренко, відверто описує ситуацію: володіння майном ніхто не заперечує, і податки за «голі стіни» нараховуються регулярно. Однак користування та розпорядження цим майном повністю заблоковані.
Наслідки такої політики для міста є катастрофічними в інвестиційному плані. Через відсутність договору оренди землі «Ремзавод» втратив потужних орендарів. Зокрема, мережа «Сільпо» та дилерський центр «Рено» відмовилися від співпраці, оскільки наявність оформленої землі є для них обов’язковою корпоративною та юридичною вимогою. Більше того, у 2018 році американські інвестори були готові вкласти значні кошти у створення сучасного виставкового центру на базі кластеру, але масштабний проєкт довелося згорнути виключно через земельний тупик. Міська рада вимагає плати за стіни, які заборонено реконструювати — без земельного погодження підприємства не можуть отримати офіційний дозвіл навіть на капітальний ремонт.
Сергій Кнуренко разом із настоятелем храму Івана Воїна на Ремзаводі Євгеном Ордою
Історія цього конфлікту розкриває класичну технологію маніпуляцій з боку місцевих чиновників. У 2017 році представникам «Ремзаводу» пообіцяли «піти назустріч». Підприємство за власні кошти пройшло складні бюрократичні процедури, розробило документацію та сформувало земельну ділянку площею близько 1,58 гектара. Ділянці було присвоєно кадастровий номер із цільовим призначенням «землі громадської забудови».
Витяг з публічної кадастрової карти – частина об’єктів має договори оренди, Ремзаводу її не дають вибірково
Проте на фінальному етапі міська рада раптово заблокувала затвердження та відмовилася підписувати договір оренди. І тут проявився справжній замисел чиновників: формування кадастрового номера стало не кроком до легалізації, а зброєю проти бізнесу. Мерія отримала юридичний привід — чітко визначені межі ділянки — для того, щоб регулярно нараховувати так звані «збитки» (безпідставно збережені кошти) та подавати до суду. Бізнес заманили в пастку: землю в оренду не дають, але вимагають платити за неї за максимальними ставками.
Руїни обраховують як промисловий об’єкт
Найбільш цинічним у цій історії є відверто вибірковий підхід міської влади. На одній і тій самій території колишнього заводу, за тією ж адресою, інші компанії чомусь не мали жодних проблем. Супермаркет «АТБ», який розташований в одному приміщенні з об’єктами кластеру, миттєво отримав зміну статусу землі з промислового на комерційний. Без жодних перешкод оформили договори оренди автозаправний комплекс «ОККО», магазин «Квартал» та КП «Паркування та ринок».
А от для «Ремзаводу» увімкнули режим тотального ігнорування. Чиновники посилаються на старий Генплан 2003 року, називаючи територію «промисловою зоною», проте навіть коли підприємці просять виділити невелику промислову ділянку під власним трансформатором, вони знову отримують відмову. Отож, як бачимо, справа не в юридичних процедурах, а в конкретних прізвищах.
Для АТБ землю оформили, а для інших об’єктів у тому ж приміщенні – ні
Сергій Кнуренко прямо називає причину такого безпрецедентного адміністративного тиску: прагнення контролювати весь ліквідний бізнес міста з боку групи впливу колишнього мера Чернігова, методи якого співвласник характеризує як «серійне рейдерство». Конфлікт між ними має глибоке коріння і тягнеться ще з 2004 року.
Трагізму цій ситуації додала повномасштабна війна. У 2022 році територія «Ремзаводу» зазнала жорстоких обстрілів російськими військами — сюди прилетіло щонайменше шість касетних боєприпасів, що призвело до значних руйнувань будівель. Коли підприємці спробували запустити процедуру фіксації збитків від російської агресії, для оформлення відповідних актів знадобився підпис представника мерії. І чиновники використали власне ж блокування проти бізнесу: у погодженні актів було відмовлено через відсутність оформленого права землекористування. Тобто місцева влада спочатку позбавляє бізнес права на землю, а потім через це ж позбавляє його законного права зафіксувати воєнні злочини та претендувати на компенсацію.
На тій самій території “Ощадбанку” без проблем оформили землю та змінили цільове призначення, а Ремзаводу – ні
Апогеєм цього протистояння став судовий процес, який тягнеться з 2025 року і вже пройшов першу інстанцію та апеляцію у Північному апеляційному господарському суді (справа № 927/900/25), де міська рада вкотре намагається стягнути понад півтора мільйона гривень міфічних «збитків».
У грудні 2025 року Господарський суд Чернігівської області вже розбирався в цій ситуації і виніс рішення на користь «Ремзаводу», відхиливши безпідставні вимоги міськради. Проте події, що розгорнулися на етапі апеляції, нагадують найгірші зразки телефонного правосуддя.
Процес в апеляційній інстанції почався з регулярних перенесень через неявки представників міськради. А далі сталася низка процесуальних «дивовиж». На 11 липня 2026 року було призначено розгляд справи. Саме в цей день двоє суддів з визначеної колегії — Ірина Ходаківська та Алла Демидова — раптово йдуть у відпустку. Замість того, щоб перенести засідання, керівництво суду терміново, того ж дня, проводить повторний автоматизований розподіл.
Суддя Ірина Ходаківська
Суддя Алла Демидова
Формується нова колегія: до головуючого Сибіги додаються судді Роман Колесник та Сергій Гончаров. Цікава деталь: обидва нові судді є вихідцями з Донецького регіону, які згодом перевелися до Києва, і, як свідчить судова практика, дуже часто працюють саме в такій «зв’язці».
Ще більш показовим є аналіз судового реєстру. З’ясовується, що судді Ходаківська та Демидова, які нібито перебували у відпустці, успішно виносили ухвали в інші дні до та після 11 липня. Зокрема, суддя Демидова виносила ухвали 10 та 12 липня, а суддя Ходаківська 10 та 15 липня.
Вже наступного дня суддя Демидова, яка нібито пішла у відпустку виносила ухвалу
Суддя Ходаківська побула у відпустці рівно три дні
Тобто відпустка була фактично «одноденною» — виключно для того, щоб легалізувати заміну складу суду. Законодавство чітко визначає, що зміна колегії виправдана лише за тривалої відсутності суддів, аби не затягувати процес. Тут же відбулася очевидна маніпуляція для заведення у справу потрібних людей. Судова практика засвідчує, що у такому разі такий склад суду не є повноважним, адже довготривалої відпустки не було і потреби призначати новий склад суду, очевидно, також.
Результат роботи нової колегії виявився феноменальним: справу на три томи слухали рівно 8 хвилин. Ще 5 хвилин суддям вистачило на перебування в нарадчій кімнаті, щоб скасувати рішення першої інстанції та винести вердикт на користь Чернігівської міської ради, поклавши фінансовий тягар за всі півтора гектара землі на підприємство, об’єкти якого займають лише малу частину цієї площі, і проігнорувавши наявність інших власників на ділянці. Втім, найбільше запитань викликає навіть не швидкість ухвалення рішення, а швидкість появи його мотивів. Усний вердикт був готовий за лічені хвилини, тоді як повний текст постанови сторони отримали лише майже через двадцять днів. Якщо рішення було настільки очевидним, що для його ухвалення вистачило кількох хвилин, то що саме потребувало ще майже трьох тижнів роботи над його письмовим обґрунтуванням?
Очевидно, що ця історія виходить далеко за межі звичайної господарської суперечки. Вона яскраво демонструє те, як у Чернігові бюджетні кошти платників податків витрачаються на сплату судових зборів у завідома несправедливих процесах, метою яких є знищення конкретного підприємства, а не наповнення міської скарбниці. Через штучне блокування оренди місто щороку реально втрачає гарантовані мільйонні надходження. Доки країна бореться із зовнішнім ворогом за своє існування, всередині неї старі політичні еліти продовжують жити за правилами феодального перерозподілу майна. Втім, чернігівські підприємці налаштовані йти до кінця, розраховуючи, що публічність, реформа місцевого самоврядування та прихід нових, відповідальних людей у владу остаточно зруйнують ці тіньові схеми «видавлювання» чесного бізнесу.
Віталій НАЗАРЕНКО
Фото автора
