На Чернігівщині 350 пасок випікли для захисників у родинній пекарні «Паляниця».

У Чернігові 4-5 квітня відбулися всеукраїнські змагання з адаптивних видів спорту для ветеранів і ветеранок — «Кубок Серцевіра», що об’єднали учасників із різних регіонів України. Засновником та організатором заходу є громадська організація «Ветеранська спільнота України “Серцевір”». Самі змагання були приурочені до третьої річниці заснування цієї організації.

Щоранку, йдучи на роботу в сусіднє село, вона споглядає на шлях, що веде з центральної дороги до її будинку. Уявляє свою зустріч із рідною кровинкою. І хоча вже минуло кілька років з часу зникнення на війні її сина, вона чекає його й досі, бо сподівається, що він живий і, скоріше за все, в полоні, хоча відомостей про нього немає жодних.

Він витягнув артилеристів з-під вогню і після підриву на міні разом із групою побратимів опинився у повному оточенні ворога. Без води та належних запасів бійці стрілбату поліції Чернігівщини ще 10 діб утримували позицію. Знищивши 11 противників, уночі вони змогли прорватися до своїх, практично наосліп долаючи кожен метр під загрозою ворожої атаки.

24 лютого, в четверту річницю повномасштабного вторгнення росіян в Україну, у Бобровицькому фаховому коледжі ім. О. Майнової НУБіП України урочисто відкрили Стіну Пам’яті Героїв, присвячену загиблим студентам-випускникам, які віддали своє життя за незалежність і свободу України.

Хтось із великих сказав: «Музика – великий землетрус серця». Це витончена, загадкова субстанція, до якої неможливо доторкнутися руками – лише відчути її душею, шкірою, мурахами, що обсипають спину…

На Майдані він був сотником «свободівської» сотні і мав позивний «Батя», на війні отримав інший позивний – «Отаман». Високий і кремезний чоловік з козацьким чубом та вусами, він і справді чимось схожий на козацького отамана. Більшість свого життя працював в агросфері, обробляв землю, але в якийсь момент відчув, що це не зовсім його призначення, адже він – воїн.

З війною все змішалося в країні, у наших душах та долях. Свята якось поступово зникають, дедалі більше плачемо, а не співаємо. Іноді здається, що від колишнього життя залишаються уламки, що ми вже ніколи не будемо такими, якими були.

Напередодні Різдва у Прилуках вшанували ветеранів війни, родини військовослужбовців, волонтерів.

«Коли країна в небезпеці, вони кличуть Бога і солдата. Коли небезпека минає, про Бога забувають, а солдата засуджують» – цей вислів приписують чилійському диктаторові Авґусто Піночетові, і хай би хто його не сказав, але він, чорт забирай, якнайкраще підходить до ситуації з героєм російсько-української війни, кавалером двох Орденів «За мужність» офіцером-розвідником Артемом Панчиком.