Живемо ми в складні воєнні часи. Війна не шкодує нікого. Повномасштабна триває вже майже чотири роки, але ж Україна стоїть, держава стоїть, ЗСУ стоять. Ми – люди, які живуть у тилу, теж не втрачаємо віри і надії. Війна – це завжди і фронт, і тил, і вони не можуть існувати один без одного.

На фото: Художник і волонтер, дружина військовослужбовця Олеся Вакуленко

У наших Прилуках, як і в інших містах, життя не закінчується, ми всі намагаємось жити і працювати під час війни, виховувати дітей, допомагати Армії, не втрачати себе і своєї віри, хоч це не завжди вдається.

Війна руйнує не лише інфраструктуру, а й забирає сили – сили на те, щоб допомагати і підтримувати тих, хто поряд. Людина перестає жити, якщо не бачить і не чує тих, хто поряд. І це шлях в нікуди, якщо ми перестанемо турбуватися і підтримувати тих, хто поруч. Сум не лікує, депресія не зупинить війну, знесилена нація не виграє битву.

Ні свят, ні посмішок ніхто не скасовував. Нам потрібні не втома, а спілкування і приємні зустрічі. Бо радість – не зрада, це наш спосіб вижити, наш захист і наша внутрішня оборона. Це наш протест проти війни, проти темряви. Це наш вибір залишатися людьми в ці темні часи. Ми маємо право на посмішку, на каву, на дружні обійми, на щирість.

Так, часи важкі і складні. Ворог запускає зграї дронів і різних ракет, руйнує міста. Але ж українці – така сильна і невмируща нація, що за кордоном дивуються, як вони – тобто ми, українці, – ще живуть і ще співають!

Нам вимикають світло, але неможливо вимкнути життя. Летять дрони, а ми збираємо картоплю і обрізаємо виноград. Немає світла – жінки при свічках ліплять вареники на вечерю. У світі майже апокаліпсис, а українці роблять ремонти у власних домівках. Нас багато таких – незламних, небайдужих, ініціативних.

У кожного – своя місія, свій бліндаж в цій війні.

* * *

Напередодні Різдва у Прилуцькій міській музичній школі імені Левка Ревуцького відбулася святкова зустріч, на яку були запрошені ветерани війни, сім'ї військових, волонтери міста та району – щоб віддати їм данину поваги і захоплення, цим звичайним і незвичайним людям, які сьогодні працюють на перемогу, щоб подякувати їм за витримку, ініціативу, за мужність.

Організаторам зустрічі (Громадська організація «Захист держави») хотілося вшанувати людей, які хоробро воюють і сумлінно трудяться на благо України у цей складний час. Мета діяльності громадської організації «Захист Держави» – підтримка військових, їх родин, волонтерів, родин загиблих і зниклих безвісті. Турбота про них і надання різнобічної допомоги. Кожен захисник, захисниця, їх діти, їх родини, всі постраждалі від війни повинні знати – вони не одні в цьому, не завжди доброму, світі…

Присутні вітали Олександра Міхеля, Руслана Лисенка, Сергія Цибенка, Костянтина Саляєва, Дмитра Сердюченка. Всі вони свою війну почали ще в АТО, а в перші тижні повномасштабного вторгнення пішли захищати Вітчизну. Воювали на різних напрямках, у «гарячих» точках, отримали поранення, пройшли реабілітацію, були визнані непридатними до служби в ЗСУ і повернулися додому. Мають бойові нагороди, ордени і медалі.

За декілька днів до цієї святкової зустрічі повернувся з війни до родини Василь Макуха, а Святослав Ярмак приїхав у відпустку на деякий час і разом з дружиною прийшов на вечір, так би мовити, прямо з бойових позицій. Через тиждень він знову повернеться на бойові позиції до своїх побратимів, до війни…

Доземний уклін жінкам – дружинам військовослужбовців. Радіємо за дружин, які дочекалися своїх чоловіків, молимося разом з тими, які ще чекають. На вечорі вітали Ольгу Компанець, Вікторію Нехай, Ренату Цибенко, Марину Нікітіну, Надію Макуху, Тетяну Гавілей, Олесю Вакуленко. А також Ірину Сердюченко – дружину, маму і чудового флориста, яка виготовила прекрасну різдвяну композицію зі свічок і шишок спеціально для цього заходу.

Так, жінки, які чекають своїх чоловіків з фронту, – особливі. На їхню долю випало стільки страждань і болю! Але вони перебувають під особливою опікою Господа…

На заході були і волонтери: Вікторія Вольвич, Ольга та Юлія Васильченки, Світлана і Вадим Кузьмішини, Раїса Олійник, Євгенія Жежерун.

На зустрічі було п’ять подружніх пар, дехто з гостей прийшов зі своїми дітьми та онуками (діток було 14 чоловік, і всі вони отримали подарунки). Святкова зустріч перетворилася на затишні родинні посиденьки, в яких була краса, розуміння, любов…

З вітальними словами і найкращими побажаннями до запрошених звернулися керівник прилуцького осередку ГО «Захист Держави» Олена Малик; ветеран війни, голова, громадської Спілки ветеранів, учасників бойових дій та родин загиблих Сергій Цибенко; волонтерка Вікторія Вольвич, директорка музичної школи Ольга Компанець та її викладач Олександр Козленко…

А мені було приємно (в котрий раз!) представляти четвертий том тетралогії проекту «Чернігів у вогні» «Щит нації». Це – спільний проект популярної обласної газети «Чернігівщина» та ОК «Північ» Збройних Сил України, широко відомий в Україні, за кордоном, по всьому світу.

Я розповіла шанованому зібранню про керівника цього унікального проекту, редактора газети «Чернігівщина» Сергія Дзюбу, про команду авторів, яку він об’єднав навколо цієї шляхетної ідеї – розповісти правду про війну та її героїв. Всі чотири томи книги добре знають в Україні і за кордоном, вони вже отримали сотні схвальних відгуків від Героїв України, бойових генералів, бійців, науковців і соціологів, волонтерів і рятівників, письменників і журналістів. Приємно зазначити, що деякі герої моїх нарисів були на святі, і я думаю, що поряд з ними сиділи майбутні герої, про долю яких я ще напишу…

У програмі святкової зустрічі були гарна Поезія (поетеса Ніна Горбань) та Музика (викладачі та учні музичної школи), астрологічний прогноз від астрологині Наталії Пономаренко.

Викладач школи Григорій Ушенко грає на кларнеті

Викладач школи Тетяна Карпенко співає і майстерно грає на бандурі

А також – майстер-клас від талановитої Оксани Чепурної з виготовлення символа 2026-го року – Вогняної Конячки; демонстрація розкішних суконь, створених у етнографічному стилі відомою прилуцькою художницею і волонтером Олесею Вакуленко…

Майстер-клас Оксани Чепурної з дітками ветеранів

Оксана Чепурна – знаний майстер декоративно-прикладного мистецтва. Вона вміє все: виготовляти власними руками ляльок-мотанок у ріст людини, розписувати Великодні писанки різними рідкісними техніками, створювати з соломи павучків, новорічні іграшки з пластмасових пляшок і милих янголів зі старих бабусиних хусточок!

В актовій залі музичної школи вона влаштувала виставку своїх чудових виробів, яку всі переглядали із захопленням. А з яким ентузіазмом і старанням дітки та дорослі виготовляли Вогняну Коняку!

Художниця і волонтерка Олеся Вакуленко створює свої шедевральні сукні, хустки і сорочки у стилі авторського ручного розпису: з дивовижними візерунками, в яких квіти і птахи рідної землі, шепіт пращурів, нев’януче Дерево Життя українського роду. Вони виготовляє ці унікальні ексклюзивні речі для Міжнародних та українських Благодійних аукціонів, які проводяться для потреб ЗСУ.

Виручені кошти завжди спрямовуються на потреби Батальйону безпілотних авіаційних комплексів 120 Окремого розвідувального полку, в якому проходить службу її чоловік Роман.

Пані Олеся влаштувала показ суконь, створених нею нещодавно, і миттєво закохала в себе всіх присутніх. Одна з таких її шедевральних суконь через дипломатичні канали була передане в подарунок Урсулі фон дер Ляєн, Президенту Європейської комісії, і це зовсім не байки…

Затишна актова зала музичної школи стала територією натхнення, підтримки, любові, щирого спілкування, святкового настрою, кавування зі смаколиками, посмішок, побажання гарних зимових свят… Запрошені на три годинки забули про біди і тривоги, відпочили душею. «Трішки сонця в холодній воді»…

Всі ми сподіваємось, що зимові свята принесуть в Україну дива, спокій, добро і бажаний кінець війні. Цей хлопчик, народжений у Віфлеємі, дає нам надію, що з Його народженням світла стане більше, ніж темряви. Так, у нас багато проблем, у нас складна ситуація. Гатять по наших містах, у нас щодня гинуть українці, руйнуються цілі міста, але, але… Маємо єднатися і триматися разом, бо ворог саме цього і чекає – наших сварок, нашого роз’єднання і зневіри. Маємо йти по цій хиткій кладці над прірвою, взявшись за руки. Маємо турбуватися та підтримувати одне одного.

P.S. Велика подяка директору музичної школи Ользі Компанець та всьому колективу за гостинність та чудову музику!

Лілія ЧЕРНЕНКО