Тільки ж недолугі «лжепатріоти» щось надто нахабно розперезалися, і вже не просто горланять бездарні оди собі, улюбленим, а відверто нападають, знов вигадуючи облудливі, брехливі інсинуації на хороших і чесних людей. Тільки ж, як у тій приказці, до чужої щепки доколупуються, і не бачать цілої колоди у власному оці…
Свого часу я трудився в обласній газеті «Комсомольський гарт» (отак тоді вона називалася), бо ще завершувалася горбачовська перебудова, а стара радянська система вже догнивала й тріщала на всі боки. Отож сидів я тоді в одному кабінеті, де був тільки один «совковий» телефон, тому відповідати доводилося і за відсутності свого колеги… Дзвонив якийсь дивний чолов’яга, що ніколи не вітався та не представлявся, хто він такий, а натомість щоразу запитував притишеним, неначе придушеним теплим шарфом, голосом: «А де Чепурний? А коли він буде?..». Я так само щиро відповідав: «Не знаю…», бо колега ніколи не попереджав мене, де він швендяє і коли прийде на роботу.
Потім до нас, у редакцію, почав заходити цей мовчазний та невиразний чоловічок. Він прошмигав, мов кіт, ні з ким не спілкувався, крім мого колеги – Чепурного, з яким вони одразу ж виходили з кабінету… Це – дратувало. Врешті-решт я не витримав і поцікавився у редактора, що то за невихований тип у «Гарт» зачастив?.. І почув від нашого Олеговича несподівану відповідь: «Тихіше, бо той дядько – з КДБ, ще почує…». – «А що він тут робить? Чому взагалі приходить до Василя?!» – «Чепурний, за сприяння КДБ, готує в нашу газету великий матеріал проти Левка Лук’яненка…». – «Олеговичу, невже це Ви дали йому отаке ганебне завдання? Чи Ви не знаєте, що Левко Григорович Лук’яненко – всесвітньо відомий борець за незалежну Україну, і він десятки років просидів у радянських тюрмах, витримав усі чекістські катівні, але не зрадив друзів, не зрікся своїх поглядів. Це ж – легендарна Людина! Як же ми можемо друкувати в нашій газеті таку брехливу та облудливу статтю? У нас же – не сталінська диктатура, а горбачовська перебудова. Та той нікчемний СРСР скоро розвалиться, наче стара й нікчемна халупа!» – «Тихіше, я нічого не можу вдіяти… Ні, я не давав такого завдання – правда, все було завчасно узгоджено з КДБ і нашим цензором із видавництва «Деснянська правда». Тому й зняти таку публікацію – це вже не моя компетенція»…
Жахливий матеріал вийшов. Відтоді я взагалі не спілкуюся з Чепурним, не вітаюся й не тисну йому руку. Для мене він – зрадник і непорядна людина. Як він міг, очільник обласної «Просвіти», на словах – демократ, так очорнити і оббрехати славетного Левка Лук’яненка?!
Пан Василь зараз підносить себе як борця за українську державність і великого друга вже покійного Героя України Левка Григоровича Лук’яненка. Втім, наголошую, що це – зовсім не так. Це – облудлива, лицемірна неправда. Маю для цього достатньо підстав.
Зокрема, мені вдалося відшукати в архівах одіозний матеріал Василя Чепурного під «помпезною» назвою: «Галас Україні не поможе: роздуми після інтерв’ю з головою так званої Української Хельсінської Спілки Л. Г. Лук’яненком» // Комсомольський гарт. – 1989. – № 23 (3 червня). – С. 2-3.
Ознайомитися зі скан-фото і цим дуже ганебним, брехливим і розлогим матеріалом, котрий ми вирішили надрукувати повністю, може кожен читач самостійно. Я ж виокремлю деякі важливі тези, надруковані від імені «борця за українську державність» – пана Чепурного. Розумію, що тисячі, мільйони людей будуть відверто шоковані цією публікацією. Чи автор – добре видно, що матеріал підписав саме Василь Чепурний, – не знав, що архіви не горять?!
Отже, його розмірковування (як після такого можна ставитися до цієї лицемірної, непорядної людини? Лише з презирством).
«Для чого Україні вихід з СРСР? Що нам, українцям, ділити з народом російським чи якимось іншим? Не з бюрократією, а з народом. Адже з давніх, сивиною історії повитих часів маємо спільну долю з братніми народами Росії та Білорусії. Адже по-братньому разом терпіли і гноблення царизму, і зазіхання іноземних гнобителів разом відбивали, і на барикадах ідей найдостойніші сини наших народів були пліч-о-пліч. Та й згадаймо Леніна: «Тільки при єдиній дії пролетарів великоруських і українських вільна Україна можлива. Без такої єдності про неї не може бути й мови».
Авжеж, це особисто написав у своєму коментарі до інтерв’ю з Левком Лук’яненком наприкінці перебудови і напередодні розпаду СРСР «демократ» Василь Федорович Чепурний. Ви вже шоковані? Але це – тільки початок.
«Шлях, що веде до національної замкнутості, до відокремлення – шлях тупиковий. І не треба посилань на «інстинкт індивідуального самозбереження», на те, що, мовляв, «народ живе, доки в ньому живе усвідомлення своєї окремішності та прагнення до самостійності» («Що далі?»). Це не більше, ніж чистої води демагогія».
Жах… І все це пише тодішній голова обласної «Просвіти»?! Та його ще тоді, після появи такої ганебної публікації, мали одразу витурити з посади! Втім, читаємо далі цей «шедевр» цинізму та лицемірства.
«Левко Григорович Лук’яненко, певно, розуміє, що постановка питання про відокремлення України нереальна, що народ не піде за цим збанкрутілим лозунгом. Але йому не залишається нічого іншого, як триматися цього фетишу до кінця. Так-так, фетишем стало для УХС прагнення до відокремлення. Якому вони моляться, б’ють лоби, не бачачи реального життя, що вже давним-давно обійшло їх, відкинуло їх вимоги, їх претензії на політичне лідерство. Український народ у 1922 році зробив остаточний вибір – до союзу суверенних радянських республік. Спроби ж переписати історію – наївні».
Ну, як можна після такого з ним вітатися й тиснути цьому підступному «лжепатріоту» руку?! Особисто мене тепер нудить від одного його вигляду. Від цинічних, облудних фраз.
«Лук’яненко і УХС взагалі – крайня реакція на сталінсько-брєжнєвську національну політику. Але ж реакція на вчорашню політику! І зворотна сторона шовінізму, про який мовчали, але який, згадаймо знову ж Леніна, не менш небезпечний, ніж націоналізм».
То, виявляється, на збочену думку Чепурного, Левко Лук’яненко – не хто інший, як… «шовініст». Виходить, що «шовіністи» – й інші патріоти, які боролися за вільну Україну і героїчно конали в радянських концтаборах, але не скорилися своїм кремлівським гнобителям?!
«Це сумнівні політичні дії. … Та й не просто сумнівні, а відверто шкідливі, навіть згубні. Чи не хоче Левко Григорович бути, як кажуть католики, святішим самого Папи Римського? … Впади ниць, український народе, йде твій Месія!»
А мені здається, що «святішим Папи Римського» прагне бути сам автор одіозної брехні – Василь Федорович Чепурний. То чого варті всі виголошені ним патріотичні гасла?!
«Наша однобока боротьба з реальним, а часто уявлюваним націоналізмом привела до того, що за одну тільки розмову рідною мовою можна отримати ярлик націоналіста. … Чи є націоналістом Левко Григорович Лук’яненко? Росіяни на Україні для нього не інакше як окупанти. Хоча чи треба доводити, що за цим визначенням нічого реалістичного не стоїть? Що в найтяжчі для України роки на поміч приходили саме росіяни? Що в нас ніколи не було причин ділити щось з ними? Політику сталінського голодомору 33 року чи брежнєвського «полювання на відьом» плекали російські у супряжі з нашими землячками володьки лободи, як у раніше забороненому романі Олеся Гончара «Собор». Але ж не російський народ! Проте Лук’яненко образливо приписує всьому російському народові імперські устремління».
Все, особисто я не можу вже більше читати ці нісенітниці про «дуже хороших» росіян, котрі, виявляється, навпаки рятують впертих українців, яким чомусь хочеться свободи та волі.
Наголошую, що вихід такої публікації в газеті зі стотисячним накладом не міг не бути узгодженим із КДБ. То ким же тоді насправді був «демократ» Чепурний?
Закінчення публікації Чепурного в газеті «Комсомольський гарт» із його підписом
До речі, нещодавно цього безсовісного «псевдопатріота» прийняли до Національної Спілки письменників України. Думаю, тепер варто розглянути це питання буквально найближчим часом і з тріском вигнати геть з НСПУ пана Чепурного. Навіщо нам у Спілці такі непорядні, безчесні людці?!
Між іншим, редактором обласної газети «Комсомольський гарт» був тоді нешанований мною Сергій Олегович Павленко – запеклий комуняка у ті радянські часи, а нині – також начебто «демократ» та «правдоборець»… Хоча, я вважаю, й на його совісті ота така гидка, підла, ганебна та неправдива стаття, яка облила брудом справжнього патріота – Левка Лук’яненка. Тому я теж принципово не вітаюся з Павленком і не подаю руки. Адже вважаю його дуже непорядною, поганою людиною, зрадником, який також спілкувався з КДБ.
А син пана Павленка вже тривалий час спокійно живе та працює у ворожій білорусі. Принаймні, я не чув, щоб він звідти повернувся… І ні слова не говорить про захист рідної України, де він народився, яка його виростила і дала вищу освіту. А чому ж він не боронить Україну в ЗСУ? Приїхав би і вступив до лав нашого війська, як порядний доброволець, та й безстрашно захищав би свою Батьківщину. То чим же він кращий за наших доморощених «ухилянтів», котрі зараз скрізь ховаються, мов пацюки по норах?! Бо бачите, як виходить: батько, колишній комуняка, тепер начебто «патріот»… Та ще й дозволяє собі пихато «вчити життю» справжніх патріотів, які ніколи не були в жодній партії, не продавалися можновладцям, не були «нишпорками» КДБ. А рідний син його поводиться, м’яко кажучи, вкрай непатріотично… Тобто усілякі слова Павленків розходяться з їхніми реальними ділами.
Натомість пан Павленко аніскільки не кається – так само, як і колись, намагається тепер облити неправдивим брудом шляхетну і порядну людину, використовуючи ще одного продажного «правдоборця», котрий, як відомо, раніше випускав «бойовий листок» Партії регіонів на базі начебто… цілком демократичної газети. Гроші ж не пахнуть!.. Ось тільки архіви – все таки не горять, пам’ятайте про це… Втім, давайте про все по порядку – компромату у нас вистачає, не на одну розгромну публікацію буде.
Тож читайте і думайте, люди добрі! Бо це – ще не все.
Далі буде…
Сергій ДЗЮБА
