Пил столітніх архівів довго приховував відповіді на питання про оборонну спадщину Лівобережної України, проте документи зберегли беззаперечні докази. Краєзнавці Коропського регіонального історико-археологічного музею, провівши масштабне розслідування, відкривають справжню історію Коропської фортеці. Досліджуючи унікальні джерела, музейні фахівці змогли реконструювати величну картину минулого та з’ясувати, чому одну з найбільших фортець Козацької держави було майже забуто.
Для того щоб зрозуміти масштаби цієї споруди, варто перенестися в 1738 рік. Уявіть, що ви стоїте на високому земляному валу, навколо якого клубочиться ранковий туман, приховуючи дороги до міста, а попереду виблискують під сонцем безкраї заплави Десни й Сейму. На валах мовчки чергують гармаші біля своїх орудь, за їхніми спинами лунають удари молотів із кузні, де ремонтують лафети, а поряд риплять вози, вщент навантажені ядрами й порохом. До міста ведуть чотири потужні укріплені брами. Це не Батурин, не Глухів і не Київ — це Короп, який був одним із найважливіших військово-логістичних центрів Гетьманщини, хоча сьогодні про це майже ніхто не здогадується.
Працюючи з архівними документами XVII–XVIII століть, краєзнавці музею вималювали зовсім іншу історію Коропа, який у джерелах постає не звичайним сотенним містечком, а великим оборонним і військово-господарським центром. Особливо промовистим є опис укріплень 1738 року, згідно з яким довжина оборонного периметра становила 744 сажні, що дорівнює майже 1,59 кілометра. Для звичайного сотенного міста це були надзвичайні масштаби, які викликають логічне питання: навіщо малому поселенню така гігантська фортеця?
Перший доказ, виявлений дослідниками, лежить у самому ландшафті, оскільки природа сама обрала місце для майбутньої твердині. Короп вдало розташований між двома великими річковими системами — Десною та Сеймом. У XVII столітті ця місцевість мала зовсім інший вигляд: широкі заболочені заплави, десятки рукавів, озер і природних проток утворювали майже непрохідний бар’єр. Ворог не міг швидко розгорнути тут кінноту чи підвести артилерію, тому будь-який наступ ставав передбачуваним, а природа виконувала роль першого рубежу оборони. Саме тому людей приваблювала ця територія задовго до козацької доби, і відомий історик Олександр Лазаревський припускав, що укріплене поселення існувало тут ще за домонгольських часів.
Історія міста назавжди змінилася у 1669 році, коли уродженець Коропа гетьман Дем’ян Многогрішний ухвалив доленосне рішення створити в Коропі Генеральний артилерійський двір. Відтепер тут функціонував цілий комплекс стратегічного значення: гарматні склади, порохові льохи, безпосередньо гарматний двір, кузні, ремонтні майстерні, конюшні артилерійського обозу, а також житло для гармашів і ремісників. Короп перестав бути звичайною сотнею та перетворився на головну тилову базу Генеральної військової артилерії. Якщо політичним серцем Гетьманщини вважався Батурин, то Короп надійно забезпечував її реальну військову силу.
Масштабні архівні зіставлення дозволили музейникам порівняти Короп із сусідніми оборонними спорудами Ніжинського полку, і результати виявилися вражаючими. Коропська фортеця мала найбільший оборонний периметр серед більшості сотенних фортець регіону. Тоді як Борзна мала довжину укріплень лише 130 сажнів (0,28 км), Млини — 310 сажнів (0,66 км), Мрин — 465 сажнів (0,99 км), Бахмач — 606 сажнів (1,29 км), а Дівиця — 650 сажнів (1,39 км), Короп упевнено лідирував зі своїми 744 сажнями (1,59 км). Причина такої величі полягала не в кількості населення, а в необхідності захищати колосальну військово-господарську інфраструктуру Генеральної артилерії, майстерні та запаси боєприпасів.
Орієнтований вигляд Коропської фортеці
Вибір гетьманів не був випадковим. У 1659 році Короп став сотенним містом Ніжинського полку, а вже через десять років отримав статус установи загальнодержавного значення. Місто відповідало за боєздатність усієї козацької держави, тому стрімко зростало, а його фортеця постійно розширювалася. Вона функціонувала як складний сучасний військово-логістичний організм, де щодня вирувало життя: сюди безперестанку прибували вози із залізом, деревиною, смолою, селітрою, шкірою, збруєю та харчами. Теслі виготовляли лафети, колісники лагодили військові вози, пушкарі доглядали за зброєю, порохівники контролювали боєприпаси, а конюхи утримували коней.
Кожна з чотирьох брам Коропської фортеці відігравала важливу геополітичну роль. Батуринська брама відкривала безпосередній шлях до гетьманської столиці, Глухівська вела до іншого стратегічного міста Гетьманщини, а Краснопільська та Новомлинська брами забезпечували надійне сполучення з річковими переправами, жвавими торговими шляхами й навколишніми поселеннями. Той, хто контролював Короп, фактично тримав під контролем один із головних транспортних вузлів Лівобережної України, через який рухалися військові загони, артилерійські обози, купці, урядові посланці та гетьманські універсали.
Водночас Короп розвивався як потужний духовний та адміністративний осередок. У XVIII столітті в місті діяло сім православних храмів, причому чотири з них розташовувалися безпосередньо всередині фортечних валів, що було винятковим явищем для сотенного міста. Фортеця була справжнім містом у місті, поєднуючи оборонні, адміністративні, економічні та релігійні функції.
Головна загадка, яку намагалися розгадати краєзнавці, полягала в тому, як такий потужний центр майже зник з історичної пам’яті. Відповідь знайшлася в драматичних подіях доби Руїни у другій половині XVII століття. Короп неодноразово палав, руйнувався війнами, а мешканці змушені були залишати свої домівки, через що гетьманам доводилося буквально відроджувати місто з руїн.
Музейне дослідження Коропської фортеці повністю базується на суворій науковій базі, а не на легендах. Краєзнавці задіяли Генеральний опис Лівобережної України 1765–1769 років (Рум’янцевський опис), Літопис Самовидця, оригінальні універсали гетьмана Дем’яна Многогрішного, Конотопські статті, матеріали Центрального державного історичного архіву України (зокрема фонди Ніжинського полку та Генеральної військової канцелярії), а також документи Малоросійського приказу з Російського державного архіву давніх актів. Важливу роль відіграв архів Миколи Самойловича, який зберіг значний масив краєзнавчих матеріалів. Наукові висновки підтверджуються працями видатних істориків Олександра Лазаревського, Володимира Антоновича, Миколи Костомарова, Володимира Куриленка, Миколи Цапенка та унікальними нотатками данського дипломата Юста Юля, який на власні очі бачив Короп на початку XVIII століття. Усі ці незалежні джерела в комплексі доводять існування грандіозної оборонної системи Коропа та повертають місту його заслужене місце в козацькій історії.
