На цьому полі поблизу Чернігова у сорокових роках минулого століття точилися жорстокі бої між радянськими і німецькими військами. Тепер, з плином часу, у лютому-березні 2022 року, саме тут наші мужні захисники відбивали атаки іншого ворога – більш жорсткого, нахабного, який безсоромно й відкрито заявляє про те, що міста, села й інші цивільні об’єкти треба бомбити і обстрілювати, аби зламати дух нашого народу. «Волю українців треба зламати через коліно», – заявив днями один із спікерів на владному офіційному телеканалі росії.

2 квітня виповнилося два роки з часу деокупації Чернігівщини та Київщини від російських військ. Спільними діями Сил оборони, добровольців, волонтерів та місцевих жителів вдалося дати відсіч окупаційній армії і вибити її з Півночі.

Іван Рудика цього року відзначить 69-ліття. Втім, попри поважний вік, під час лютої ворожої блокади Чернігова Іван Миколайович робив усе можливе, щоб захистити рідне місто, – коригував вогонь по русні, підвозив боєприпаси, надавав психологічну допомогу нашим бійцям, а ще опікувався продуктами для захисників і жителів.

На перший погляд усі ці трагічні епізоди схожі між собою. Але це не так. У кожної з цих родин – своя життєва історія. А об’єднує їх спільне горе, яке принесли російські окупанти.

Важливість бою за Лукашівку та його стратегічне значення можна порівняти з боєм під Крутами.

Останнім часом модними стають дослідження родоводів елітарних верств населення, спадкоємці яких прагнуть залишити друковану пам’ять про пращурів, котрі завдяки багатству, здібностям, знанням мали економічну та політичну владу над соціальними інститутами й окремими людьми.

Доки ми воюємо з москвою, москва досліджує нашу історію. Дивовижний артефакт, який «підняли» при розкопках кургану Чорна Могила в Чернігові – сакральна статуетка у вигляді ідола – досі знаходиться в москві. І не лише вона!

У селі Пекарів на Сосниччині команда реставраторів взялася за відновлення маєтку, що належав Григорію Долинському – осавулу ніжинського полку, члену другої Малоросійської колегії, економу гетьмана Кирила Розумовського. Це унікальний, чи не єдиний збережений донині на Лівобережжі зразок української дерев’яної класицистичної палацової архітектури.

У тринадцять років він почав свій нелегкий шлях боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.

Народився в селі Дащенки, на Варвинщині, похований в місті Парма, що в Клівленді, США. Легендарного командира, учасника бою під Крутами Аверкія Гончаренка поважають та шанують як одного з найбільш безкомпромісних борців із російським більшовизмом. Після поразки Національної революції Аверкій Матвійович бився проти більшовиків у Другій світовій війні, на якій втратив двох синів. Навіть після смерті сотник армії УНР об’єднує українців.

Правильно в народі говорять: як корабель назвеш, так він і попливе, адже назва визначає сутність того чи іншого явища. Хочеш зробити з містечка село, хочеш позбавити його насельників історії – зміни назву! Саме це, на думку дослідника Гетьманщини і зробили московити, отримавши свого часу контроль над Україною.

Голота, нероби та п’яниці – нові представники пролетарської влади, які з неприхованим рабським оскалом кинулись виконувати волю Сталіна з хлібозаготівлі й знищення свого ж роду. Найбільше від голоду померло на Півдні Чернігівщини, де були родючі чорноземи, проте й на лісистій Півночі помирали люди. Як приклад – родина семенівця Сави Будашка, котрий, щоб врятувати сім’ю від голодної смерті заховав хліб, за що отримав заслання та каторгу і, зрештою, не зміг уникнути смерті своїх дітей.

Так розповідала про голод 1933-го року бабуся журналістки, уродженки цього села Тетяни Потолап – Єфросинія Никифорівна Малько. І це було правдою. Кобижча, як і вся Україна, дуже болісно і з великими втратами пережила ту трагедію.

62-літня Ніна Борисівна САМОЗВОН із Корінецького, що на Талалаївщині – вчителька-пенсіонер. У це село приїхала за направленням після закінчення Сумського державного педінституту і залишилася тут на все життя.

Коропський регіональний історико-археологічний музей унікальний не лише тим, що це єдиний у своєму роді музей на Чернігівщині, але й тим, що тут зберігається багато цікавих експонатів: від етнографічних колекцій до кісток мамонтів, знайдених на територіях давніх стоянок.

Серед будівничих українського військово-морського флоту чільне місце належить генерал-хорунжом Армії УНР Вадиму Богомольцю, нащадку славетного роду Богомольців, коріння якого сягає кінця XIV століття, коли служилий боярин Оліфер Богомолець брав участь у Грюнвальдській битві на боці Великого князівства Литовського. Вадим Михайлович належав до «чернігівської» гілки цього роду.

Останнім часом хати у селах майже не продаються. І ніхто їх там давно вже й не будує.

Стоїть, як пам’ятник, криниця покійної тітки Ольги Бізюк, поруч із опустілою хатою і напівпорожньою вулицею.

У Чернігові замість тролейбусів могли бути трамваї. Відповідні плани були в розробці в середині 20-х років минулого століття. Так, в газеті«Красное знамя» від 26-го вересня 1924-го року розміщено статтю, в якій описувались кошторис будівництва, вартість проїзду та утримання трамваїв.

Московія завжди була ворогом України, а для того, щоб поневолити народ, насамперед знищувала його еліту. Більшовицька росія з її пропагандою рівності та братерства нічим не відрізнялась від царату з його заборонами української мови і засланнями на каторгу еліти, ба навіть гірше – більшовики вбивали українців цілими родами.