У селищі Олишівка в місцевій бібліотеці облаштували «Олишівську хату». Місце, де повністю відтворили інтер’єр сільської хати з її побутом. Експонати приносили самі мешканці громади, чого не вистачало – купували за оголошеннями або на «блошиних» базарах. Так, за досить короткий час вдалося зібравши цілий музей речей, якими користувалися наші предки. Дитячі колиски, які підвішували під стелю, скрині, в яких зберігалося збіжжя та речі, старовинна ступа, в якій товкли пшеницю на кутю, глиняні горщики та глечики, давні ікони та вишиті рушники, одяг, картини й фіранки, а ще чоботи. Адже здавна Олишівка славилася виробами зі шкіри, і особливо своїми чоботарями.
«Цей осередок традицій та звичаїв «Олишівську хату» ми облаштували ще в 2020 році, – розповідає завідувачка Олишівської бібліотеки Тетяна Шеремет. – Разом з Тамарою Шевченко та Вірою Цопин збирали старовинні речі в мешканців громади. Дуже багато експонатів, таких як картини та ікони, ми знаходили в покинутих старих хатах. Знаєте, стоїть пуста хата, в якій вже давно ніхто не живе, а там можуть бути неймовірні експонати. Так, за досить короткий час, нам вдалося повністю відтворити інтер’єр української хати. До речі, піч ми зробили зі звичайних столів.»
Сьогодні «Олишівська хата» стала осередком творчості та звичаїв. Тут постійно проводяться різноманітні тематичні заходи. А колекція старожитностей , яку за цей час зібрала Тетяна Шеремет, не може не зацікавити.
«Наразі у нас вже є понад 50 вишитих картин, чимало вишитих рушників та сорочок. Є багато різних скринь та глиняних глечиків. А ще ціла колекція мальованих картин «наївного мистецтва». Це так називали техніку малювання сільських художників. Вони малювали свої картини на полотні або фанері. Люди просто змальовували картини інших художників або ж малювали сюжети сільського життя, – розповідає пані Тетяна. – До речі, коли тільки облаштували хату, то досить довго довелося шукати картину з портретом козака Мамая. Адже в українців було заведено, що в хаті має висіти ікона, портрет Шевченка та портрет козака Мамая. Олишівка – козацьке містечко, тож дуже хотілося , щоб у «Олишівській хаті» був козак Мамай. І ми його знайшли в оголошення та купили. Правда, картина десь 70-х років».
Особливе місце в «Олишівській хаті» займає експозиція чобіт та знарядь, за допомогою яких їх виготовляли. Адже в давнину в селищі проживало близько 150 чоботарів.
«Колись в Олишівці дуже добре була розвинена промисловість. Особливо славилися олишівці своїми шкіряними виробами . Шкури вони чинили самі. Шкіряне виробництво було одним з основних видів ремесла. В нас шили чоботи мало чи не в кожному дворі, – продовжує розповідь Тетяна Шеремет. – Один чоботар за рік міг виготовити до 300 пар чобіт, на які завжди був попит. Їх возили продавати в сусідні губернії: Полтавську, Київську, Ніжинську. Одна пара чобіт коштувала, як корова. Тож не дивно, що чоботарі були людьми не бідними».
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Тетяни Шеремет
