|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 23:38 | 08.13.2020

Краєзнавець Сергій Тимошик Краєзнавець Сергій Тимошик

«Свідки історії» під загрозою зникнення?

Володькова Дівиця – колоритне село, кожна вуличка якого дихає історією. І не дивно, бо від першої письмової згадки про населений пункт минуло вже 393 роки.

А перші поселення у селі датуються взагалі І тисячоліттям до нашої ери. Розкинулася Дівиця на дорозі обласного значення між двома райцентрами – Ніжином та Носівкою. Тут збереглася будівля волосного суду, приміщення, у якому в 1909 році розміщувалася земська управа, і садиба Івана Мартиновича Романченка. 1920-го року вона була передана під місцеву амбулаторію, яка тут діє і донині. Наразі майже завершено будівництво нового приміщення сільської амбулаторії за державною програмою. А якою буде доля історичної будівлі, що є пам’яткою національного значення, – достеменно невідомо. По селу ходять чутки, що її знесуть, і начебто на ласе місце вже знайшовся претендент. Розташування садиби дуже вдале – це історичний центр села з чималою територією.

 

Міцне коріння сільської медицини

 

Тривалий час краєзнавець Сергій Тимошик збирав матеріал з історії медицини у Володьковій Дівиці.

«Перша відома на сьогодні письмова згадка про представника фахової медицини у Володьковій Дівиці датується 1870 роком, – розповідає Сергій Тимошик. – Це журнал прийому хворих фельдшера Карницького за листопад місяць, де фіксувалася інформація про пацієнта, анамнез та лікування. На той час Дівичанська волость входила до Носівської дільниці. З 21 грудня 1881 року Носівську дільницю очолив лікар Василь Баталін. За умов дефіциту професійної лікарської допомоги основне навантаження в селах лягало на фельдшерські плечі. З 1 січня 1880 року фельдшером у Дівиці працював Єфим Красько. Розміщувався пункт в орендованому за 120 рублів на рік будинку Фотія Труша.У 1909 році до місцевого фельдшера було здійснено 10725 відвідин, а на 471 виклику він побував сам. Жителі хворіли на малярію, лихоманку, кір, хвороби пов’язані з травним трактом, дихальними шляхами…

100amba

100-річна амбулаторія

З 1920 року і донині амбулаторія знаходиться у садибі Івана Мартиновича Романченка, яка була націоналізована у 1923 році. Амбулаторією на той час завідує лікар Сидорець, а дільниця складається із 17,5 тисяч жителів Дівиці, Данини, Шатури, хутора Сулак та Степного. 20 травня 1923 року заклад очолила перша у селі жінка-медик Надія Виноградова. У 1937 році амбулаторія отримала статус лікарні, де в добудованому приміщенні почав функціонувати стаціонар на 20 ліжкомісць. У 1939 році відкрився пологовий будинок. Перед війною лікарню очолював лікар Ворона, а після смерті останнього – Славіна. Під час війни лікарня працювала періодично, а завідував нею житель нашого села Федір Ілляш. Хоч була у нього лише середня освіта, та на своїй справі розумівся відмінно, бо мав великий практичний досвід. Після звільнення села 15 вересня 1943 року від окупантів його звинуватили у співпраці з нацистами, оскільки по медичну допомогу зверталися як місцеві жителі, так і окупаційна влада. У кінці вересня 1943 року почала роботу лікарня, яку в січні 1944 року очолила Ганна Кольчинська. При лікарні був гектар городу та 10 гектарів у полі біля Лащихи. Персонал, за допомогою одного коня, сам обробляв цю землю для потреб хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні. У 60-х роках працює лікарня на 25 ліжок та три фельдшерсько-акушерських пункти. Хворих обслуговують 28 медпрацівників. У 1968 році відкрили пологовий будинок. Кожен із керівників цього закладу обов’язково вносив щось своє не тільки в лікувальний процес, а й у покращення умов. Скажімо, у 1979 році під час завідування Ірини Лазар на території лікарні були висаджені ялинки. Стараннями Івана Сардака при медустанові з’явилися дві карети швидкої допомоги, лабораторія, фіз- та рентген-кабінети, а персонал зріс до 42-х працівників. Був висаджений яблуневий сад. Посильну допомогу продуктами і пальним надавали колгоспи імені Куйбишева та Крапив’янського. На початку 1980-х років з ініціативи голови колосу Василя Циганка розпочалося будівництво двоповерхової споруди лікарні, яке так і не було завершено. Нині в цій недобудові вже ростуть дерева…».

1nedobud

Це справді небезпечний об’єкт, тим паче, що туди час від часу навідуються діти і влаштовують там ризиковані для життя і здоров’я ігри. У цьому запевняють очевидці.

 

Нове життя – без забуття

 

Правда, за державною програмою «Сільська медицина» нещодавно добудували нове приміщення сучасної амбулаторії сімейної медицини. Але не поряд зі сторічним медзакладом, а навпроти сільського будинку культури. Бо подейкують, що це добротне місце вже декому приглянулося. А одну з небагатьох дійсно історичних пам’яток у селі, скоріш за все, просто знесуть. Принаймні, так розповідають у селі.

1sucamba

Сучасне приміщення, де незабаром функціонуватиме амбулаторія

 

«Мене дуже непокоїть доля цієї будівлі… Не одне покоління тут народилося, лікувалося, – продовжує краєзнавець. – Наша амбулаторія все життя славилася і славиться лікарями-професіоналами. 35 останніх років медзаклад очолює Дмитро Скрипа. Дмитру Дмитровичу та ще одному сімейному лікарю Юрію Рудюку довіряє народ. Це – люди своєї справи. Звісно, їм буде краще працювати у комфортних умовах, але ж це приміщення – пам’ятка, яка заслуговує уваги, яка має неабияку історичну цінність…».

Крім того, що приміщення амбулаторії розташоване у центрі села, має гарний сад, за ним ще й закріплено приблизно гектар землі. Звичайно, на такий ласий шматок завжди знайдуться охочі… Тим більше, що на думку експертів, проблема збереження пам'яток не особливо хвилює як чиновників, так і громадськість. Таких борців, як краєзнавець Сергій Тимошик, не так вже й багато. Тому останнім часом в багатьох містах і селах нашої країни тільки й чути, як безкарно руйнують культурну, архітектурну та історичну спадщину. Коли така спадщина виконує «живу» функцію, тобто приміщення використовується, є більше шансів її зберегти. Пам'ятки архітектури, на думку експертів, можуть і мають використовуватися для розміщення музеїв, арт-галерей, готелів, магазинів, ресторанів, офісів, апартаментів та інших об'єктів. Важливим критерієм при виборі функції має бути можливість при такому функціонуванні заробити гроші, необхідні для збереження цієї пам’ятки. Так, наприклад, було зроблено із панською садибою, у якій розміщувався волосний суд. На сьогодні тут функціонує кафе «Володькова Дівиця», що є оазою народного фольклору. Будівлю відреставрували і зробили з неї справжній музей української оселі. Вишиті фіранки на вікнах, розмальована піч, стіни, прикрашені розписаним посудом – усе, як у панській хаті. Підприємець Галина Товстуха оформила подвір’я сільським реманентом давніх часів, перетворивши його на музей під відкритим небом. Гарний приклад, як можна зберегти архітектурні пам’ятки місцевого або національного значення.

 

Сніжана БОЖОК, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)