|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 20:43 | 06.04.2020

Вітання приймає Мартиненко Софія Миколаївна Вітання приймає Мартиненко Софія Миколаївна

Шана ветеранам! Традиційні привітання від ТОВ «Земля і воля». По 3 тисячі гривень – кожному захисникові!

Вже стало доброю традицією для керівництва ТОВ «Земля і воля» вітати ветеранів Другої світової війни, які проживають у Бобровицькому районі, з Днем Перемоги.

Їхній подвиг – еталон мужності та патріотизму.У ці дні ми знову повертаємося до незабутнього травня 1945 року, аби з глибокою повагою згадати тих, хто виборов нашу свободу у страшному поєдинку з нацизмом. Ціна Великої Перемоги – мільйони загиблих на полях бою, у концтаборах та на примусових роботах, навіки зламані людські долі, невимовний біль та горе учасників воєнних подій.75-та річниця Перемоги припала на тривожний час – карантин через пандемію коронавірусу. Тож напередодні 9 травня, з дотриманням усіх необхідних заходів безпеки, працівники товариства за дорученням Героя України Леоніда Яковишина обійшли 22 домівки, де проживають наші старенькі Захисники, і вручили їм по три тисячі гривень, квіти та листівку зі словами подяки.

 

Цей день завжди викликає почуття світлої радості, безмежної гордості за наш народ та гіркий сум водночас. Знаючи, якою великою ціною завойовано нашу Перемогу, ми схиляємо голови перед священною пам'яттю загиблих. Ми пам’ятаємо про тих, хто, не шкодуючи власного життя, захищав рідну землю, наше сьогодення.

Учасників бойових дій, які з першого і до останнього дня пройшли стежками кривавої війни, у Бобровицькому районі лишилося троє. Григорій Йосипович Свиридов – один з них. Він, до речі, не тільки ветеран бойових дій, а й ветеран журналістики! І хоч на його долю випало дуже багато випробувань, для мене і тих людей, які знають фронтовика особисто, Григорій Йосипович лишається еталоном доброти, порядності, мудрості і працелюбства! 97-річний ветеран завжди радий гостям. Він і досі дуже цікавий співбесідник, який пам’ятає імена й прізвища побратимів, назви міст, батарей, дивізій... Спочатку 26-й запасний зенітно-артилерійський полк, потім 29-та зенітно-артилерійська дивізія, де найбільше солдатові запам’яталися кровопролитні бої під Прохорівкою. Адже це була найбільша битва в історії із застосуванням бронетанкових сил… За чотири роки війни довелося Григорію Йосиповичу бути і піхотинцем. Він брав активну участь у запеклих боях з ворогом на території Угорщини, Австрії, де не раз доводилося зустрічатися віч-на-віч зі смертю.Перемогу наш Герой зустрічав у чехословацькому місті Чеське Будейовіце.

 

svyrydov

Григорій Йосипович Свиридов

 

– Плакали тоді всі, не приховуючи сліз щастя, – зізнався фронтовик, витираючи підступні сльози. Цей момент вкарбувався в пам'ять назавжди. І навіть через 75 довгих років той священний день викликає почуття безмежної гордості. За те, що вистояли… Не зламалися! 

За лічені дні Кирилу Тарасовичу Павлюку стукне 95 років! Через карантин дідусеві довелося лишити Нову Басань і перебратися до сина Миколи у Бобровицю. Він добре пам’ятає 1943-й рік – окупацію рідного населеного пункту. Саме з цього року для 18-річного юнака почалася жорстока війна. Закінчивши полкову школу молодших командирів, у званні «молодший сержант» парубок був направлений до 253-ї стрілецької дивізії. Звільняли землі Львівської області від нацистів. До речі, ця дивізія Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1944 року за зразкове виконання завдань, оборону на Львівському напрямку, доблесть і мужність бійців нагороджена Орденом Червоного Прапора. А 24 вересня цього ж року Кирило Тарасович був тяжко поранений. Осколкове поранення дало ускладнення, тож мужньому солдатові довелося ампутувати стопу правої ноги. Майже півроку учасник бойових дій провів у госпіталі на лікуванні. Відтак повернувся до Нової Басані. Працював касиром, завідувачем відділу соціального забезпечення, старшим бухгалтером… 50 років прожив у щасті й радості із дружиною Ольгою Володимирівною, яка вже давно відійшла в інші світи. Нині найбільше багатство для фронтовика: двоє чудових синів – Микола та Олександр, троє онуків і стільки ж правнуків.

 

pavlyuk

Павлюк Кирило Тарасович з правнучкою Марійкою

 

Софія Миколаївна Мартиненко стежками війни пішла ще зовсім юною. Її як найстаршу дитину у родині відправили з батьком у партизани. Мадярський карабін став її вірним супутником у розвідці. Основним завданням юної партизанки було отримувати цінну розвідувальну інформацію, необхідну для перемоги над ворогом. І вона з цим добре справлялась, за що потім була нагороджена медаллю Жукова. Після звільнення Бобровиччини від нацистів Софія разом з батьками повернулася додому. Про своє важке дитинство зі зброєю в руках жінка не надто любить розповідати. Проте любить поговорити про город, який і досі порає, про квітник, якому приділяє особливу увагу… З дитинства звикла багато і тяжко працювати, тож навіть у свої 92 роки не може всидіти без діла. Хазяйновита, з добрим серцем, завжди усміхнена Софія Миколаївна охоче припрошує гостей до будинку. Дуже любить поспілкуватися, бо вже давно живе сама. Чоловік і син лишилися у її добрих спогадах.

– Дякую, що не забуваєте нас, стареньких. Я Вас так завжди чекаю. Ви передайте Леоніду Григоровичу подяку від мене. У нього дуже добре серце!, – щиро посміхається Софія Миколаївна, проводжаючи нас.

Час віддаляє Другу світову війну в історію. Та відстань у 75 років ще яскравіше окреслює нетлінний подвиг захисника і визволителя України…

 

Сніжана БОЖОК, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)