|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 4:27 | 02.29.2020

Петро Михайлович Єрмоленко Петро Михайлович Єрмоленко

Наступ на все живе

Петро Михайлович Єрмоленко – біолог-мисливствознавець з сорокалітнім стажем із Борзни, член міжнародної організації з охорони та захисту птахів «BirdLife», засновник одного з перших в Україні приватного мисливського господарства «Великий бір». Уже впродовж десяти років він веде боротьбу за порятунок наших малих річок і Десни, флори та фауни на придеснянських луках.

Після актуальної, гострої наради в обласному управлінні лісового та мисливського господарства, Петро Єрмоленко, людина небайдужа і совісна, запросив журналістів у своє мисливське господарство, – на власні очі побачити, до чого призводить свавільний, жорстокий наступ на матінку-природу всіляких новітніх агрохолдингів, котрі в невпинній погоні за наживою ось уже впродовж цілого десятиліття захоплюють, відвойовують у луків і річок придеснянські землі. Причому все це відбувається за сприяння, мовчазної згоди районної та обласної влади.

Адже навколишні луки, де колись випасали тисячі корів, заготовляли тисячі тонн запашного сіна для великої рогатої худоби, яку утримували в тваринницьких фермах, де буяло яскраве різнотрав’я, – зараз повсюдно переводять у землі сільськогосподарського призначення. Тож на місці багаторічних трав, які милували око і годували тварин, тепер прикро чорніє рілля.

 

1aermol4

Рілля за п'ять метрів від Десни

 

Така доля, за словами Петра Михайловича, спіткала і його мисливське господарство, зокрема вісім гектарів водно-болотних угідь, – це ділянка для розмноження диких птахів і звірів. Раніше тут було справжнє роздолля і царство для нашої флори та фауни. Сюди щовесни залюбки прилітали журавлі, дикі гуси, селилися тисячі качок. А нині, внаслідок необдуманої, недалекоглядної діяльності агрохолдингів відкрито шлюзи на гідроспорудах, які мали утримувати вологу та воду.

 

1aermol1

Колишнє русло річки

 

Їх повинен обслуговувати Борзнянський водгосп, але з Чернігова надійшла вказівка – повідкривати шлюзи! І ось уже декілька років, як пересохла річка Береза, а тваринам просто ніде напитися навіть води. Тому сюди вже не прилітають ані журавлі та дикі гуси, ані качки. Висихає й гине болото, а очерет спалюють, – цілий рік мешканці району, по суті, задихаються від диму торф’яників, адже це болото горить і зараз!

 

1aermol2

Луки підпалюють цілий рік

 

Й така картина – скрізь: на Борзнянщині, Куликівщині, Коропщині, у Чернігівському й Новгород-Сіверському районах… Луки розорюються аж до самісінької Десни – буквально за п’ять метрів від берега! Це ми й побачили біля сіл Воловиця Борзнянського району та в селі Кладьківка, на Куликівщині. Загарбані, «освоєні» землі постійно і байдуже труять гербіцидами невідомого походження, застосовуючи, зокрема, авіацію, – наголошує Петро Єрмоленко.

Буквально на наших очах вибігла лисиця і замертво впала на дорозі! Бо лисиці їдять мишей, які живуть і харчуються на соняшникових полях… А соняхи тепер уже ростуть мало не на берегах Десни!

1aermol3

"Мабуть, з'їла отруєну мишу..."

 

– Щодо цієї болючої проблеми я звертався до Державної екологічної інспекції в Чернігівській області та особисто привозив їхнього співробітника на берег Десни і показував, що тут зараз твориться, аби фахівець усе побачив реально, а не лише почув щось, сидячи в своєму чиновницькому кабінеті, – скрушно зітхає Петро Михайлович. – Через три місяці надійшла відповідь, мовляв, у їхніх діях немає складу злочину. Тому, як то кажуть, віз і нині там! Я звертався також до Борзнянського районного водгоспу: чому відкрили шлюзи, внаслідок чого сталася така біда?

1asluz

Мені пояснили, що це була вказівка з Деснянського басейнового управління. Проте жоден чиновник за це рішення не відповів, хоча йдеться про справжню екологічну катастрофу! Але чиновники тепер часто змінюються на своїх посадах і винних уже не знайдеш…

Я не раз звертався й до місцевої влади – про цю проблему знають і в районній раді, і в райдержадміністрації. Та фактично ніхто досі не реагує по-справжньому, як належить, дієво. Тому всі оті безчинства продовжуються й донині. Бо коли немає покарання, то ситуація тільки погіршуватиметься. А мій відчайдушний крик душі – це наче така собі боротьба самотнього Донкіхота з байдужими вітряками!..

І тут виникає просте запитання: хто ж має бити на сполох і рятувати наших птахів та тварин, луки й річки, і, зрештою, нас самих від такого свавілля?! Невже це – справа одного лише небайдужого Петра Михайловича Єрмоленка?! А як же наші можновладці, депутати, екологічні інспекції? Де ж наше управління екології?! Взагалі, не відчувається і належної, справедливої уваги й оцінки цього ганебного явища нашою громадськістю. То невже всі ми змирилися з отаким недолугим безладом і жахливою, моторошною, поступовою, невпинною загибеллю нашої рідної природи?! Бо вже й так майже нічого не залишилося від тієї мальовничої, «зачарованої» Десни, оспіваної геніальним Олександром Довженком. І що ми залишимо наступним поколінням?!

 

Сергій ДЗЮБА, Микола ТИЩЕНКО

Схожі матеріали (за тегом)