Частина власників автозаправних комплексів у Чернігові нарешті почала посилювати захист об’єктів. Однак підходи суттєво відрізняються: одні облаштовують інженерні конструкції, інші лише оточують територію габіонами з піском, а деякі взагалі не вживають помітних заходів, сподіваючись, що загроза їх омине.
Таке ставлення є небезпечним. В умовах війни паливна інфраструктура прикордонних регіонів залишається очевидною ціллю для російських ударів. Перехід ворога до систематичного знищення автозаправних станцій та паливних баз може стати лише питанням часу.
Тому власники заправних комплексів повинні подбати не про імітацію безпеки, а про реальний інженерний та протидроновий захист. Населенню також варто заздалегідь продумати безпечний і законний резерв пального на випадок перебоїв із постачанням.
Окреме питання — роль Чернігівської військової адміністрації. Поки посадовці займаються бюджетними та земельними рішеннями, без належної уваги залишаються забезпечення добровольчих формувань територіальних громад, контроль за підготовкою укриттів і створення системного антидронового захисту критичної інфраструктури.
Повноваження військових адміністрацій визначені статтею 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Законодавчі механізми існують. Не вистачає лише належного виконання, контролю та персональної відповідальності.
Після чергового ворожого удару посадовці традиційно розповідатимуть про наслідки, допомогу постраждалим і створення комісій. Однак головне питання потрібно ставити вже зараз: що конкретно зроблено для того, щоб удар не призвів до масштабної пожежі, дефіциту пального та людських жертв?
Чернігівщина не має права розраховувати на випадковість. Безпека паливної інфраструктури повинна забезпечуватися до ударів, а не обговорюватися після них.
