У війську нагорода – річ важлива. Але далеко не кожна нагорода однаково цінна для того, хто її отримує. Можна урочисто вручити грамоту, зачитати наказ, потиснути руку й зробити фотографію. А можна сказати кілька простих слів, після яких військовий ще довго пам’ятатиме цей момент.
Генерал Валерій Залужний
Саме на цій різниці й виросла культура неформальних військових нагород – жартівливих, іноді абсурдних, часом дуже дошкульних, але майже завжди зрозумілих тим, хто живе армійським життям.
Один із найвідоміших прикладів – «заохочувальний погляд Залужного». Свого часу такий жартівливий «нагородний документ» отримував, зокрема, Віталій Кличко. На зображенні був Валерій Залужний, а під ним напис: «Заохочувальний погляд командира (начальника) заслужив…». Пізніше цей образ настільки прижився в українському інформаційному просторі, що сам вислів почав існувати окремо від конкретної грамоти.
Генерал-лейтенант Сергій Наєв
Є й інший чудовий приклад – The Gramota від генерала Наєва. Тут сама назва вже звучить як окремий жанр: українське слово «грамота», написане англійською. І головна родзинка захована саме у формулюванні: це нагорода, яку ти ніколи не отримаєш у країнах НАТО.
Якщо придивитися уважніше, ці вислови працюють одразу на кількох рівнях. Тут є і самоіронія, і гра з очікуваннями західних партнерів, і тонке підкреслення того, що українське військо має власну культуру, власний гумор і власне розуміння того, як можна подякувати людині за службу.
Військові люблять неформальні нагороди саме тому, що вони “живі”.
Звичайна грамота часто має дивну властивість: її можна вручити людині, яка щойно виконала складне завдання. Але через кілька хвилин нагорода вже лежить серед інших паперів. Формально – подяка. Емоційно – іноді трохи більше, ніж нічого, і трохи менше, ніж просте людське «дякую».
Послухайте, про що говорять самі військові, як вони жартують між собою і за що готові нагороджувати одне одного не за статутом, а за внутрішніми законами армійського гумору. Так виник своєрідний тренд, у якому поруч можуть існувати і велике «ні)(уя», і не менш переконливе «за7бісь».
На перший погляд це просто гра зі словами. Насправді ж – спосіб сказати про людину більше, ніж здатна передати стандартна грамота.
Бо військовий гумор майже ніколи не виникає на порожньому місці. Він народжується з конкретних ситуацій, характерів, факапів, перемог, службових буднів і того особливого досвіду, який складно пояснити людині «з цивільного життя».
Тому неформальна нагорода працює за іншим принципом. Вона не просто повідомляє: «Вас відзначено». Вона говорить: «Ми знаємо, за що саме тебе відзначаємо. Ми це бачили. Ми це зрозуміли. І ми говоримо про це своєю мовою».
Саме тут і виникає найцікавіше питання: чому начальство іноді дарує грамоти, які підлеглі потім висміюють? Відповідь, можливо, лежить не в самих грамотах, а в комунікації.
Коли начальник підписує пачку паперів, він може щиро хотіти подякувати людям. Але якщо за формою нагородження стоїть лише механічна процедура, результат може бути протилежним. Підлеглий бачить черговий шаблонний документ, начальник – виконаний пункт роботи. У підсумку обидві сторони ніби говорять про одне й те саме, але різними мовами.
І це не дуже добре. Бо нагорода – це насамперед комунікація між людьми.
Начальник говорить підлеглому: «Я бачу твою роботу». Підлеглий має відчути, що це справді так. Якщо ж людина отримує грамоту, на якій навіть формулювання здається відірваним від реального життя, а слова скопійовані з грамот позаминулого століття, виникає закономірне питання: а хто взагалі придумав, що мені це має бути приємно?
Неформальна нагорода має більш сучасний підхід і саме вона може стати тим самим містком між начальством і підлеглими.
Коли військові самі придумують номінації й формулювання, вони фактично створюють власну мову підрозділу. І якщо командир цю мову розуміє, він отримує можливість говорити зі своїми людьми без зайвої дистанції. Тоді замість чергової «Почесної грамоти за сумлінне виконання службових обов’язків» може з’явитися щось, типу «Почесне ні)(уя». І ця емоція від такої нагороди іноді коштує набагато дорожче за подарунок.
Зрештою, люди рідко запам’ятовують сам папір. Вони запам’ятовують момент. Хто вручив. Що сказав. Які отримав емоції. Чому саме ця номінація дісталася конкретній людині. Яку історію за нею згадали. Саме тому неформальна нагорода може виявитися сильнішою за офіційну.
Саме в цьому й полягає сила неформальної нагороди. Це дозволяє говорити про серйозні речі без зайвої урочистості. Дозволяє командиру на кілька хвилин вийти з ролі начальника, а підлеглому – відчути, що перед ним не просто посада, а жива людина.
Можливо, тому «заохочувальний погляд» працює краще за десятки шаблонних фраз. Бо всі розуміють жарт. І всі розуміють головне повідомлення: тобі подякували.
У війську, де люди щодня виконують складну роботу, де часто немає часу на довгі промови, а нерви економлять не гірше за боєприпаси, така проста річ може бути дуже важливою.
Одне нормальне, щире «дякую» від командира може мати для військового набагато більшу ціну, ніж папірець із гербом і трьома підписами.
А якщо вже дуже хочеться вручити паперову нагороду – чому б не зробити її такою, щоб людина запам’ятала її на все життя?
Тож майбутнє військових нагород – можливо, не лише за новими формами грамот і відзнак. Воно ще й за здатністю командирів чути своїх людей.
Бо іноді найкраща нагорода – не та, яку придумали в кабінеті. А та, яку буде памʼятати весь підрозділ. І якщо на ній написано «велике ні)(уя» або «за7бісь» – і ви, і ваш начальник думаєте в одному напрямку.
Руслан БОРТА, письменник
Більше про армійський гумор і наболіле у війську читайте на каналах Руслана Борти у Телеграмі, Фейсбуку і Тіктоку, а також дивіться серіал «Воєнні жуки» на Ютуб-каналі автора
