Керуючий Білоруською Автокефальною Православною Церквою (БАПЦ) архієпископ Святослав (Логін) відслужив у місті Пирятин спільний молебень за якнайшвидше повернення додому українських захисників, які наразі перебувають у ворожому полоні або вважаються зниклими безвісти.
Богослужіння, що відбулося на запрошення місцевого керівництва та волонтерів під час чергової поїздки владики на фронт і прифронтові території, першоієрарх провів разом із капеланами 12-тої окремої важкої механізованої бригади (12 ОВМБр). Ця спільна молитва білоруського автокефального ієрарха та українського військового духовенства стала потужним виявом єдності, яку не здатні розірвати жодні кордони чи мінні поля, облаштовані спільним ворогом.
Звернувшись після служби до присутніх родин бійців, які щодня живуть у чеканні та надії, архієпископ Святослав висловив їм глибоку шану. Він зазначив, що віра та стійкість рідних — це той тримальний каркас тилу, на якому тримається фронт, і запевнив, що церква молиться за кожного, хто перебуває в неволі, вірячи в їхнє повернення до рідних домівок.
Сьогодні, коли лінія фронту ділить світ на вільних людей і рабів диктатури, слово пастиря важить не менше за зброю. Особливо якщо це слово належить людині, яка не побоялася кинути духовний виклик усьому репресивному апарату кремлівських сателітів. Подія в Пирятині має глибоке символічне коріння, адже владика Святослав — це той самий духовний лідер, який у листопаді 2020 року, під час жорстокого придушення протестів у Мінську, здійснив безпрецедентний у сучасній церковній історії крок. У соборі святого Кирила Туровського в Торонто він офіційно оголосив анафему Олександру Лукашенку, назвавши його «самозванцем, диктатором, убивцею та мучителем благочестивого білоруського народу», а пастирське послання БАПЦ тоді прямо закликало білоруських силовиків не виконувати злочинних наказів одержимого дияволом ката.
Для владики Святослава боротьба проти радянської та російської імперської спадщини — справа всього життя. Народившись у Чернігові, наприкінці 1980-х років він активно брав участь у перших демократичних, антирадянських рухах на Чернігівщині, підтримуючи Українську Гельсінську Спілку та Народний Рух України. Його розуміння того, що без вільної України не може бути вільної Білорусі, загартоване десятиліттями. Від початку повномасштабного вторгнення БАПЦ під керівництвом архієпископа Святослава перетворила свої парафії в діаспорі на потужні волонтерські осередки. Церква регулярно передає допомогу Збройним Силам України та полку імені Кастуся Калиновського, де воюють білоруські добровольці. На передову за благословенням владики постачаються автомобілі, медичний транспорт, а священики БАПЦ місяцями несуть службу на фронті пліч-о-пліч з українськими братами.
Для архієпископа Святослава (Логіна) підтримка України є принциповою та канонічною позицією. Він неодноразово зауважував, що білоруське православ’я історично вийшло з Київської митрополії і Москва свого часу цинічно та незаконно ліквідувала цю самобутність. Приклад України, яка виборола свій Томос і затвердила духовну незалежність, є орієнтиром для майбутньої нової Білорусі. Сьогодні, поки офіційний Мінськ надає свої території для російських ракет, справжня білоруська церква в особі свого предстоятеля стоїть поруч з українцями, молячись за їхню перемогу. Це свідчить про одне: диктатори приходять і відходять, тавровані анафемою, а духовне братерство народів, запечатане спільною молитвою та боротьбою, залишається незламним.
