До роковин смерті видатного аграрія, Героя України та багаторічного керівника ТОВ «Земля і Воля» Леоніда Григоровича Яковишина ми поспілкувалися з людиною, яка роками перебувала в самому центрі управлінського життя Чернігівщини. Михайло Миколайович Ткаченко — колишній помічник першого секретаря Чернігівського обкому партії Леоніда Івановича Палажченка, агроном за освітою та досвідчений управлінець. У теплій розмові Михайло Миколайович ділиться особистими спогадами про той час, життєвий шлях та взаємоповагу двох велетнів чернігівського краю — Леоніда Палажченка та Леоніда Яковишина.
Михайло Миколайович Ткаченко, багаторічний помічник першого секретаря Чернігівського обкому партії Леоніда Івановича Палажченка
— Михайле Миколайовичу, перш ніж ми поговоримо про Леоніда Григоровича Яковишина, розкажіть трохи про свій шлях. Як Ви потрапили до команди Леоніда Палажченка?
— Я народився в селі Вершинова Муравійка Куликівського району. Батька майже не пам’ятаю — він пішов на фронт і загинув у Польщі 15 березня 1945 року, трохи не доживши до перемоги. Мати ростила мене одна.
Після школи за порадою сусіда поїхав навчатися на вченого агронома до Житомирського сільгоспінституту. На практиці в Дубенському районі на Рівненщині мені доручили випускати колгоспну багатотиражку. Саме там я здобув перший журналістський та організаторський досвід.
Повернувшись на Чернігівщину, працював агрономом у Горбові. Був секретарем комсомольської організації — у нас була велика молодіжна команда, понад 200 осіб. Ми вечорами виходили скирдувати солому, і на кожну готову скирду ставили маленький червоний прапорець.
В цей час Леонід Іванович Палажченко якраз повернувся до Чернігова й очолив комсомол області. Проїжджаючи повз наші поля, він побачив ці прапорці, зацікавився, заїхав у господарство й запитав: «Хто це у вас такий завзятий?». Голова колгоспу викликав мене. Палажченко відвів мене вбік і каже: «Михайле, а не хочеш піти працювати до Чернігова?». Отак моя ініціатива з прапорцями визначила подальшу долю.
— А як Ви стали його особистим помічником?
— Спочатку я працював у райкомі, потім у сільськогосподарському відділі обкому партії — інструктором, заступником завідувача. А коли Леонід Іванович очолив область, він запросив мене до себе помічником.
Я спершу вагався, казав: «Леоніде Івановичу, я ж агроном, цієї роботи до слівця не знаю». А він відповів: «Твоє завдання — аналітика, документи, виступи, робота з пресою та виїздами в райони». Фактично я виконував обов’язки прес-секретаря та аналітика.
— Головна тема нашої зустрічі — вшанування пам’яті Леоніда Григоровича Яковишина. Якими були стосунки між Палажченком та Яковишиним?
— Леонід Іванович Палажченко ставився до Леоніда Григоровича з особливим трепетом і величезною повагою. Це не були просто формальні стосунки керівника області та директора великого господарства чи районного керівника. Це була глибока людська та професійна шана.
Палажченко сам дуже добре розумів сільське господарство, але в Яковишині він бачив унікальний масштаб особистості. Леонід Григорович уже тоді мислив набагато ширше за стандартні радянські директиви.
«Палажченко чудово розумів: командно-адміністративна система з її жорсткими планами часто зв’язує руки аграріям. А Яковишин був людиною ініціативи. Якщо він казав, що зробить, або рекомендував змінити підхід до обробітку землі чи культур — Палажченко йому довіряв беззастережно».
— У чому саме проявлялася ця підтримка?
— Леонід Іванович завжди давав Яковишину простір для маневру та експериментів. У той час, коли багатьох за найменше відхилення від держплану могли покарати, Палажченко оберігав таких новаторів, як Яковишин. Він розумів: саме за такими господарями — майбутнє Чернігівщини.
Коли Леонід Григорович започатковував нові технології в Бобровицькому районі, створював основу для того, що пізніше перетворилося на флагман агропромислового комплексу «Земля і Воля», Палажченко завжди підтримував його на обласному та республіканському рівнях. Вони могли годинами обговорювати стан ґрунтів, врожайність, уроки посушливих років чи технології зберігання зерна.
Леонід Палажченко на полі з кукурудзою – тоді ще новою культурою в агросекторі Чернігівщини
— Ви як агроном за фахом і людина з великим досвідом, як оцінюєте той внесок, який зробив Леонід Яковишин у розвиток аграрного сектору?
— Жорстка планова система мала безліч недоліків: тобі зверху кажуть, скільки буряків чи жита сіяти, незалежно від того, чи є ціна й логістика. Леонід Григорович один із перших довів, що землеробство має бути розумним, високотехнологічним і економічно вигідним.
Те, що він збудував на Бобровиччині, — це приклад того, як треба любити землю й дбати про людей. Він зберіг господарство у найважчі 90-ті роки, розбудував його, створив тисячі робочих місць, звів інфраструктуру, дав людям роботу й гідність.
Новатор Леонід Григорович Яковишин разом із вірною помічницею Валентиною Онисимівною Черняковою
— Михайле Миколайович, у вас збереглося багато архівних фотографій, документів, світлин тієї епохи…
— Так, дбайливо зберігаю пам’ять. Ось фотографії Леоніда Івановича Палажченка, світлини з делегаціями, журналістами, ось пам’ятні книги. Час іде, багатьох уже немає з нами — Леонід Іванович спочиває на Байковому цвинтарі в Києві, тепер пішов у вічність і Леонід Григорович Яковишин.
Але залишається їхній слід на цій землі. Ми з моєю дружиною Галиною Іванівною разом уже 65 років — пройшли і війну, і важкі повоєнні часи, і COVID-19 та облогу Чернігова у 2022 році. І я переконаний: доки ми пам’ятаємо таких людей, як Леонід Яковишин, доти живе й наша земля.
Світла та вічна пам’ять Леоніду Григоровичу Яковишину
