Відспівування Сергія Нікітіна
Приїхав він у Соколівку з Краматорська, де в них з дружиною народилося троє діток: Данило, Ліза й Артур. Та в 2011 році підступна смерть забрала в них маму. Молодому вдівцю нічого не залишалося, як поїхати з дітьми до своєї матусі Людмили в Полтаву. Старший син Данило невдовзі повернувся в Краматорськ, там одружився з місцевою дівчиною, менші братик і сестричка залишилися жити в бабусі. У 2016 році їхній батько Сергій Нікітін пішов воювати в АТО, в підрозділ морської піхоти, адже й строкову служив у спеціальних військах, мав військове звання сержанта. Готувався до цього з юності, захоплювався футболом, боксом, боротьбою.
Труна Героя осипана квітами
Добре фізично підготовлений, воював доблесно, 26 грудня 2016 року Верховна Рада України нагородила командира протитанкового відділення взводу вогневої підтримки Нікітіна Сергія Юрійовича Почесною грамотою.
На початку 2017 року за успішний штурм ворожих позицій майже врукопашну відважного бійця Президент нагородив орденом «За мужність». Заслужив й інші доблесні відзнаки.
Поруч із досвідченим воїном воював син Оксани Володимирівни – Денис. Сергій старший за нього, і був прикладом для наслідування. На той час мама була вже розлучена з першим чоловіком Олександром, тож Денис не бачив кращого, ніж Сергій, названого батька. І його мрія збулася: мама й побратим об’єднали свої долі. У Соколівці певний час жили Ліза й Артур, приїздив у гості Данило з дружиною. На той час батька звільнили в запас.
Коли нагрянула широкомасштабна війна, Сергій Нікітін і названий син-побратим Денис пішли воювати. Першим одержав тяжке поранення Денис, після чого він уже не повернувся в бойовий стрій, за двох продовжував воювати Сергій Юрійович. Воював з кінця квітня 2022 року по 23 липня 2023-го, поки не був у запеклому бою смертельно пораненний. Останнім подихом він послав до рідних журавлеве прощання і тихо янголом у небо злетів.
На вічний спочинок привезли 47-річного воїна в Соколівку до дружини Оксани Володимирівни, з якою прожив останні мирні роки, вона замінила його дітям маму, й люди невеликого села прийняли його як рідного. І в останню земну дорогу прийшли проводжати всім селом.
Слова печалі і вдячності від громади і ЗСУ
Відспівували новопреставленого воїна біля будинку, де жив у передвоєнний час, потім в центрі села відбувся траурний мітинг.
Голова Новобасанської громади Микола Дяченко закликав присутніх схилити голови перед пам’яттю Героя і його рідними, висловив їм співчуття і подякував за такого захисника Вітчизни, в тому числі їхніх сіл.
Староста села Тетяна Потапова розповіла, яким турботливим був Сергій батьком для дітей і сином для батьків, добряком для односельців, а коли нагрянула біда – то й мужнім захисником.
Прапор України від ЗСУ
Вірним сином Вітчини й родини назвав Сергія Нікітіна начальник першого відділу Ніжинського районного ТЦК та СП Андрій В’ялий.
– І життя своє він віддав на полі бою як справжній солдат. Тепер він спочиває після смертельного бою, йому вже не болять рани, але нестерпно болять серця рідних й усіх живих, за кого він віддав своє життя. Ми ж повинні все зробити, щоб воно не даремно обірвалося, розбудувати Україну заможною й квітучою, за яку воював батько шістьох дітей.
Землю з рідного краю привіз син Данило
Поховали Сергія Нікітіна з Краматорська на кладовищі села, яке стало йому рідним. Син Данило привіз вузлик землі з батькового краю і висипав у яму, куди опустили й домовину з тілом відважного солдата, старшого сержанта морської піхоти ЗСУ. А представник першого відділу ТЦК та СП Валерій Мовчан від імені ЗСУ передав дружині загиблого воїна Оксані Володимирівні Прапор України, яким була накрита домовина Героя.
* * *
У селі Соколівка того дня хоронили другого убієнного Героя (першого відспівали й гірко оплакали в червні) – Машаренкова Олександра Анатолійовича, першого чоловіка Оксани Володимирівни. На той час у нього була інша дружина Наталія Олександрівна – матір-Героїня, якій Олександр Анатолійович допомагав піднімати на ноги шестеро дітей. З вдячністю про це говорить дружина.
Олександр Машаренков біля бойової машини
– Працював він у Броварах, перед вторгненням окупантів привіз нам зарплату, що виявилася останньою в його трудовій біографії, але так потрібна у важкі дні, коли місяць жити в оточенні загарбників, – розповіла дружина-багатодітна мати. – Своє подружнє життя ми оформили офіційно ще до війни, тож на той світ він пішов як багатодітний батько. У такому родинному статусі й на війну пішов. Після третього червня двадцять третього року я втратила з ним зв’язок, на восьмий день додзвонилася до командира, і той сказав, що Олександр мертвий. На впізнання їздила в Дніпро, де в морг доставили тіло чоловіка 11 червня, а привезли в Соколівку 17 червня. Таким довгим був шлях Олександра навіть на той світ. Над труною оплакували загиблого батька дев’ятеро дітей.
Він любив життя і передусім дітей / Багатодітні батьки
Рідна дочка Олександра Машаренкова Наталія зателефонувала в редакцію з проханням написати, як загинув батько. І так співпало, що довелося писати про похорон її вітчима-батька, й коротку розповідь про загибель рідного батька. Такими жорстокими бувають моменти людського життя, особливо, коли в нього вривається клята-проклята війна.
Григорій ВОЙТОК
