– Це для того, щоб підняти бойовий дух хлопцям! – відповідає військовий нашої «тридцятки» на питання про червоно-чорний прапор, який наші встановили ледь не перед самим носом супротивника.
– Сильно злились на тій стороні за це?
– Та ні, не сильно, кинули кілька 120-х мін та заспокоїлися.
Кремезний чоловік родом із Чернігівщини, міцні руки і таке ж рукостискання кажуть про неабияку природню силу. Тому сталевий прут зі стягом наш захисник увігнав у сланцеву донбаську землю так, що не лише ворог не витягне, а й після перемоги наші не впораються. До війни Микола працював у лісничому господарстві. Фізична робота на свіжому повітрі завжди подобалася чоловіку, і про те, що замість лісничого інструменту буде носити ДШК, ніколи навіть не думав. Кулемет з бк (боєкомплектом) вагою більше 50 кілограмів в його руках здається не таким вже і важким. Обладнав для себе кілька вогневих точок і носиться з ним гаче з іграшковим, змінюючи одну за одною позицію для ефективнішого вогню по російських прихвостнях.
– Страх відчували коли ставили? – питаю.
– Та чого боятись, земля ж то наша! – впевнено відповідає Микола та змінившись з поста йде в прохолодний бліндаж, щоб спокійно почитати чим живе мирний світ, поспілкуватися з двома синами, згадати рідний дім…
А земля і справді наша, питання в тому чи люди там ще наші?
Іван Бурдюг прес-служба 30 омбр
