Зібрані з десятків, а то й сотень солом’яних трубочок, майже невагомі «павуки» підвішували в центрі хати, щоб ті відганяли злих духів та забирали негатив із сім’ї. Традицію виготовлення «різдвяних павуків» вирішили відродити у Сосницькому літературному-меморіальному музеї ім. О. П. Довженка.
«Щороку Сосницький музей О.П. Довженка влаштовує благодійне свято «Сашкова ялинка» для діток: сиріт, інвалідів, бійців АТО. Це свято має свою легенду, свою історію, проходить завжди весело і людно. Проте минулого року діяли карантинні обмеження, і ми свято скасували. Розкішної великої ялинки не ставили. Натомість вирішили організувати новорічно-різдвяну фотозону в дусі традицій наших предків – з дідухом, Звіздою, узваром тощо, – розповідає заступниця директора з наукової роботи Сосницького літературно-меморіального музею О.П. Довженка Ольга Ярмуш. – І, власне, тоді ми зробили Дідуха – предтечу сучасних ялинок в українських хатах, головного символа Різдва. Після виготовлення Дідуха залишилось чимало нарізаної соломи. А це – головний матеріал для «солом’яного павука». Власне, ініціатива його зробити була моя, оскільки, працюючи над фотозоною, вивчила головні різдвяні атрибути і просто захотілося сплести таку дивовижну річ, тим паче, що матеріал був під рукою. Для мене ця прикраса завжди виглядала незвично і майже космічно. Чому б не зробити? Потім долучилась і колега Наталя Петрушенко. Це, власне був наш перший досвід у виготовленні «різдвяного павука».
«Різдвяний павук» – традиційна прикраса оселі в Україні на різдвяні й новорічні свята, виготовлена з соломи. Таких «павучків» вважають оберегом та символом Всесвіту. Напередодні Різдва їх підвішували до центральної балки хати на довгій волосині з конячого хвоста. Завдяки кругообігу повітря – через вхідні двері та з палючої печі – великий «павук» разом з припасованими до нього близнюками повертався в різні боки.
Деколи під «павуком» ставили свічку. Тоді при нагріванні він починав крутитися, і на стінах відбивалися тіні. Люди вірили, що це – тіні душ покійних предків, що завітали на свята. Уважно слідкували, в який бік буде обертатися «павук» – у цьому вбачали магічне значення: якщо ліворуч – чекай на голодний рік, праворуч – матиме родина добрий урожай. Вважалося поганою прикметою, коли «павук» стояв на місці.
За народним уявленням, «павуки» мають властивість вловлювати у свої солом’яні тенета видиме і невидиме зло, тим самим оберігаючи оселю від негативної енергії. Коли людина була хвора, або ж коли жінка не могла завагітніти, то ставала під «павука», щоб він забрав усе погане.
«Павуків» не викидали з дому після завершення зимових свят, а залишали висіти до наступного Різдва. Спалювали «різдвяних павуків» лише після того, як виготовлять нових. Вірили, що цей солом’яний павук цілий рік вбирав негативну енергетику з оселі, і спаливши його, знищували весь негатив.
«Різдвяний павук» – традиційна різдвяна прикраса для багатьох слов’янських народів, яку в передріздвяні дні з особливим, майже сакральним настроєм здавна виготовляють в Україні, в Німеччині, Фінляндії та в інших близьких і віддалених європейських країнах.
Павук – священний
Чому ж павук був таким бажаним у кожній оселі на різдвяні свята? За давніми легендами, цей світ сотворив Павук, обплівши перлинку павутиною – так була утворена Земля.
Також існує легенда, що саме павук врятував Богоматір із немовлям від воїнів Ірода, заплівши павутиною печеру. І саме від того часу павук вважається створінням, яке не можна убивати.
Павук здавна вважався бажаним у людській оселі. До обіду навіть заборонялося викидати цих істот із хати: жінка, котра вчинила таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття.
Багатьом, очевидно, відоме повір’я: «Якщо поруч з вами спустився павучок, чекайте на якусь новину». Павуки, за народними повір’ями, також уособлювали працьовитість. Усе це разом узяте, очевидно, і виробило уявлення, а відтак і символіку про павуків, котрі «приносять вість». Може, тому й виготовляли їх, щоб у такий спосіб сповістити про Різдво Христове.
«Павук» своїми руками
Ще за часів наших дідусів і бабусь перед Різдвяними святами був звичай робити солом’яних «павуків». І хоча у дівчат завжди вистачало клопотів у цей час (чого вартували маланкові гурти, до яких вони готувалися!), їм потрібно було наготувати і домашніх прикрас та оберегів: Дідуха, «павуків» та «їжаків». Переважно це робили на Гната – 2 січня.
Таємно зібравшись, щоб не заважали хлопці, дівчата нарізали різних розмірів соломинки, нанизували їх на волосини конячого хвоста і формували з них різноманітні квадратики і кубики.
Матеріалом для виготовлення таких прикрас – соломою – запасалися ще влітку, коли дозрівало жито чи пшениця. Тоді стебла тверді й неламкі. Їх чистили і складали на зберігання. Взимку, коли час братися за роботу, стебла замочували у гарячій воді, щоб вони стали гнучкішими і не тріскались.
Але часи змінилися. Не у кожній домівці знайдеться солома, не кажучи вже про конячий хвіст. Та й саму традицію створення «різдвяного павука» вже мало хто згадає.
Тому в Сосницькому літературному-меморіальному музеї О.П.Довженка 2 січня, на Гната, вирішили відродити традицію і провели перший на Чернігівщині майстер-клас із виготовлення цих незвичних солом’яних прикрас. Організувала його заступник директора з наукової роботи Сосницького літературно-меморіального музею ім. О.П.Довженка Ольга Ярмуш, яка вже тривалий час досліджує і відроджує давні українські традиції.
Музей О.П. Довженка, як і багато інших музеїв, має традицію проведення майстер-класів. Скажімо, в лютому тут виготовляють з дітками валентинки до Дня закоханих, навесні проводять цілий цикл майстер-класів з малювання писанок в дусі Чернігівщини. У грудні проводять майстер-клас із виготовлення новорічних іграшок. А цьогоріч вирішили розширити тематику до павукоплетіння.
«Майстер-клас з павукоплетіння цьогоріч ми провели вперше, – говорить Ольга Ярмуш. – Жито заготовили заздалегідь – допоміг місцевий підприємець Валерій Макуха. По збіжжя наші співробітники їздили аж у Новгород-Сіверський район.
На цей майстер-клас, яких ми провели вже трійко, приходили переважно дорослі – дівчата і жінки. Знаєте, захват від роботи отримали всі! Учасниці йшли додому і міркували, де їм ще дістати соломи, щоб подоплітати, чи навиплітати нових павучків. Час роботи достатньо тривалий – останній майстер-клас тривав аж п’ять годин. Проте, думаю, дівчата і довше б працювали… Такий інтерес мене особисто дуже радує! По-перше, так відроджуються давні традиції. По-друге, безцінне спілкування, обмін досвідом. По-третє, і мабуть, головне для музейних працівників, – люди йдуть у музей! А йдучи з нього, просять: запрошуйте нас ще, якщо у вас буде щось цікаве. Уявіть – люди просяться в музей! І це – дуже добре, бо музей – наукова установа. Тут не лише екскурсії, тут – вивчення і накопичення знань. Зокрема, на одному з майстер-класів з плетіння павуків в розмові ми дізнались від однієї учасниці, що подібну солом’яну конструкцію вона бачила в дитинстві у бабусиній хаті. Ось уже і є предмет дослідження. Чи ще будемо робити майстер-класи по виготовленню павуків, побачимо. Але щиро радіємо, що створили такий суспільний поклик і долучили земляків до наших глибоких українських традицій!»
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Сосницького музею ім. О. П. Довженка
