Тут кожен — окрема історія, окрема доля, окремий світ.
Оля — наша «революціонерка». Так ми її між собою називаємо, бо вона пройшла через усі революції, акції та громадські протести, завжди боролася й продовжує боротися за справедливість. Поруч із нею — її незмінний товариш Олександр, соратник у всіх громадянських справах. Вони обоє — яскраві патріоти України, люди, які не вміють мовчати, коли бачать неправду.
Є Велена — творча й неспокійна душа. Вона колекціонує різну біжутерію, знаходить цікаві речі у секонд-хендах, власноруч створює намисто й прикраси. Іноді приходить разом із чоловіком, і тоді вони обоє додають нашому товариству ще більше живого настрою та тепла. У руках Велени навіть старі речі ніби отримують нове життя.
Валєра — справжній прилуцький патріот. Щоправда, бачимо ми його не щодня, бо працює у Києві позмінно. Але коли приїздить до Прилук і з’являється на нашому «Бульварі Капуцинів», одразу стає гучніше, тепліше й живіше.
Серед нас і Лілія Василівна — відома письменниця, член Спілки письменників України, дуже інтелектуальна й глибока людина, з якою можна годинами говорити про літературу, життя, людські долі й сьогодення. А для мене вона ще й давня подруга, з якою нас пов’язує понад сорок років знайомства, дружби, спогадів і людської довіри.
Саша постійно приносить щось бездомним собачкам. Для нього це вже не просто звичка, а потреба серця. І собаки, здається, добре знають свого друга.
Є Андрій — людина непростої долі, який багато пережив у житті. Нещодавно він втратив дружину й зараз живе сам. Але коли починає говорити про доньку, його очі змінюються — у них з’являється справжня батьківська гордість. Він може довго розповідати про її успіхи, і тоді стає зрозуміло: попри всі життєві випробування, у людини є те, чим вона по-справжньому живе.
Приходять сюди й студенти — забігають на перервах, сміються, сперечаються, говорять про своє молоде життя. Буває, що сучасна молодь дивує: іноді без міцного слівця вже й речення не складуть. Ми слухаємо їх і ніби бачимо інший час, інше покоління, інший ритм життя.
А ще це місце має дивовижну властивість — тут можна несподівано зустріти людей, яких не бачив багато років. І раптом серед буденного дня хтось окликне тебе по імені, і перед очима оживають спогади молодості, давньої роботи, дружби чи цілих прожитих епох. Такі зустрічі завжди залишають після себе особливе тепло.
Сюди приходять і молоді мами з маленькими дітками. Зовсім недавно була сім’я з трьома малюками. Дітлахи крутилися, бігали, щось питали, не могли всидіти на місці, а батьки з неймовірною терплячістю й любов’ю намагалися дати раду цій маленькій веселій бурі. І було так приємно спостерігати за ними — за цією простою сімейною картиною життя, у якій стільки щирості, турботи й справжнього тепла.
Окрема подяка власникам кавових закладів і всьому обслуговуючому персоналу, які створили у центрі міста справді теплий і затишний простір для людей. Тут завжди смачна кава, привітне ставлення до відвідувачів, широкий асортимент на будь-який смак. Хтось бере ароматну каву, хтось морозиво, прохолодні напої чи гарячі бутерброди й паніні.
Навколо — гарний парк, свіже повітря, великі зонти від сонця, зручні крісла з м’якими подушечками, де можна сидіти годинами й просто відпочивати душею. Поряд багато різних кіосків — тут і дитячі іграшки, і смаколики, і дрібниці, які створюють особливу атмосферу живого міського простору.
І, мабуть, недаремно я пишу про це. Бо й сам належу до тих людей, для яких просте людське спілкування стало дуже важливим. Самотність сьогодні живе поруч із багатьма з нас. Іноді її не видно зовні, але вона відчувається у вечірній тиші, у коротких телефонних розмовах, у довгому чеканні когось рідного.
Тому ці зустрічі, ці розмови за кавою, ці випадкові усмішки й знайомі обличчя стали маленькою частиною життя, яка допомагає триматися.
Можливо, саме тому це місце й стало для нас «Бульваром Капуцинів» — маленьким островом людяності посеред непростого життя.
